Волонтерка Оксана Георгієва з Німеччини: «Допомагатиму хлопцям на передовій до тих пір, поки Україна не переможе!» (ексклюзив)
Моя сьогоднішня співрозмовниця Оксана Георгієва працює в німецькій волонтерській організації Haus International (Міжнародний Дім). Вона переконана, що людина живе не просто для себе, але й для того, щоб допомагати іншим. Тому допомагає українським біженцям з оформленням документів, веде курси для українських дітей в школі з білінгвальним навчанням у місті Тройсдорф (Північний Рейн-Вестфалія), збирає кошти для ЗСУ. Про життя у Німеччині, власну волонтерську діяльність, проблеми та поради українським біженцям наша розмова.
«Поштовхом стала трагічна подія – загибель на війні хлопця, якого знала особисто»
- Розкажіть, будь ласка, як розпочалася Ваша волонтерська діяльність, що спонукало Вас допомагати людям?
- Моя волонтерська діяльність розпочалася 2014 року. А поштовхом стала трагічна подія – загибель на війні хлопця, якого я знала особисто. Усвідомлення, що в умовах війни я можу бути корисною, допомагати військовим та цивільним людям додало сил рухатися вперед.
Саме тому я та інші українки, що проживають у Німеччині, почали активно допомагати українським воїнам. Ми закупляли за потребою та відправляли в Україну ліки, бинти, засоби особистої гігієни, їжу, одяг тощо. Докладали для цього багато зусиль. Я бачила як тендітні на вигляд дівчата тягали важезні сумки, робили усе, що необхідно, незважаючи на сильну втому.
Вважаю, що людина живе не просто для себе, але й для того, щоб допомагати іншим. У кожного з нас є свої життєві принципи та цінності, бажання, мрії, мета. Мої – це допомога людям, які цього потребують. Волонтерську діяльність вважаю своїм покликанням і не обов’язково, щоб про тебе всі знали та чули. Роблю це у першу чергу для себе, тому що відчуваю, що можу та хочу допомогти.
- А як Ви самі опинилися у Німеччині?
- Переїхала до Німеччини, бо вийшла заміж. В Україні здобула спеціальності викладача української мови та літератури і журналіста. Працювала в університеті, була журналісткою, вела свої ток-шоу… Згодом зустріла свого чоловіка та переїхала до Німеччини. На той момент я вже реалізувалася у кар’єрному плані в Україні. Тому переїхавши сюди, хотіла реалізуватися насамперед у створені власної сім’ї.
- Якою волонтерською діяльністю Ви займаєтесь?
- На даний час займаюся волонтерською діяльністю в асоціації Haus International (Міжнародний Дім). Я стала головною ведучою в даній організації, яка існує по сьогоднішній день. Моє головне завдання допомагати оформляти документи українцям в Німеччині. Згодом, також спільними зусиллями, ми організували курси української мови для українських дітей. Курси проводяться в школі з білінгвальним навчанням в місті Тройсдорф (Північний Рейн-Вестфалія). У зв’язку з цим, проводжу з дітьми багато співбесід, підтримую їх морально та психологічно.
Іншим напрямком волонтерської діяльності залишається збір коштів для закупівлі необхідних речей для військових та відправка їх в Україну. Наприклад, нещодавно жінка, яку я зовсім не знаю, попросила допомоги для воїнів, які довго не виходили на зв’язок. Організації, з якою я співпрацюю, вдалося зв’язатись з цими військовими. У суботу нам повідомили про це, а вже в понеділок ми відправили до Краматорська все необхідне.
«Наші мова та культура, які є основою нашої нації, мають бути гідно представлені за кордоном»
- З якими труднощами зіштовхуєтесь найчастіше?
- Найчастіше труднощі виникають зі збором коштів: якщо на початку війни українці в Німеччині активно надсилали кошти для військових та приносили багато своїх речей, або ж самі закуповували речі для армії та відправляли нам, то зараз, звичайно, їхня активність зменшилась. Також, що не подобається особисто мені, люди часто не вміють казати дякую, не усвідомлюють скільки роботи нам доводиться інколи виконати, скільки зусиль докласти, щоб допомогти тій чи іншій людині. Також, на жаль, стикаюся з такою проблемою, що серед біженців з України часто виникає багато непорозумінь та конфліктів. Мені хотілося б, щоб вони розуміли, що тільки разом ми сила, і що наша мова та наша культура, яка є основою нашої нації, має бути гідно представлена за кордоном.
- Як вплинули події 24 лютого 2022 року на Вашу волонтерську діяльність?
- Моя волонтерська діяльність значно активізувалася. У цей період систематично виходила на демонстрації та проводила психологічні консультації з біженцями, допомагала морально та матеріально. Я відчувала, що не можу залишатись осторонь та мушу допомагати українцям. За період волонтерства сталося багато змін, але я щаслива, що маю можливість у такий складний для моєї Батьківщини час допомагати українцям.
«Мотивує прагнення, щоб Україна стала вільною»
- Ви працюєте та допомагаєте людям, як Вам вдається це поєднувати? Що мотивує Вас у складні моменти?
- Я ніколи про не думала. Все відбувається якось органічно. Наприклад, коли ми дихаємо, ми ж не думаємо, а просто робимо це. Є багато людей, які працюють та волонтерять значно більше своїх можливостей. Але вони також не думають, як все це поєднувати, вони просто хочуть встигнути зробити якнайбільше корисних справ для того, щоб допомогти людям. Так само і я вчиняю кожного дня.
- Мене мотивує прагнення, щоб наша країна стала вільною. Я досі називаю Україну рідною ненькою, хоча я вже багато років живу тут у Німеччині. Але так як кожна людина має двох батьків, так і я маю дві неньки. Я хочу, щоб люди, які повертаються до України, могли вільно жити. Там живуть мої батьки, мої родичі, і я сама кожного року приїжджаю до України. І після кожного візиту я хочу повертатися туди знову і знову.
- Дуже хочеться, щоб поменше наших хлопців та дівчат загинуло на цій війні, щоб матері дочекались своїх синів та дочок. І, якщо я можу чимось допомогти, я буду це робити. Якщо кожен з нас буде якось допомагати, навіть незначним донатом для армії, то згодом назбирається сума грошей, яка допоможе якомусь хлопцю чи дівчині, які стоять на передовій. Ось це мене надзвичайно мотивує та додає сил не опускати руки, а рухатись тільки вперед до перемоги.
«Тендітна волонтерка з Кельна вантажила коробки вдвічі більші за неї»
- За роки Вашої волонтерської діяльності, чи траплялась якась історія, яка вразила Вас найбільше?
- Була дуже велика кількість історій, які мене вразили. Наприклад, якось до мене прийшла дівчина, яка дала мені велику суму коштів, якої вистачило для того, щоб купити берці, штани та сорочки хлопцям-військовим. Зазвичай приносять маленькі суми, а ось ця дівчина принесла досить велику суму одразу, чим мене сильно вразила.
Поміж історій, які я також пам’ятаю, є й така: дев’ять років тому, коли ми з сім’єю були на відпочинку, а моя донька плела жовто-блакитні браслети, до неї підійшов якийсь чоловік і запропонував всі купити. Згодом на ці кошти ми купили корисні речі на фронт.
Пригадую, як одна дуже тендітна волонтерка з Кельна приїхала до мене, щоб допомогти завантажити дуже великі коробки. Незважаючи на те, що ці коробки були вдвічі більші неї самої.
Досі вражає те, як люди чують тебе та відгукуються на прохання, їхнє бажання одразу допомогти. Навіть ті, хто втомилися, попри втому, все одно допомагають. Була одна жінка, син якої нещодавно загинув на фронті, та вона все-таки знайшла в собі сили, незважаючи ні на що, продовжувати жити далі та допомагати нашим військовим. Ось це, насправді, мене дуже вражає – бажання допомогти попри будь-які особисті обставини та за будь-яку ціну.
«Гідно презентувати свою державу»
- Чи плануєте Ви у майбутньому продовжувати займатись волонтерською діяльністю?
- Моя волонтерська діяльність почалась з початком воєнних дій в Україні. На даний момент маю велику надію, що перемога буде за нами. Я продовжуватиму допомагати хлопцям на передовій до тих пір, поки Україна не переможе. Також прославляти українську мову, звичаї та традиції, доки усі українці не зрозуміють наскільки це важливо. Надавати дорослим психологічну підтримку чи допомагати дітям із вивченням української мови я теж не планую завершувати, тому що відчуваю, що це моє покликання.
- Що можете порадити українцям, які хочуть переїхати жити до Німеччини?
- Готуватись до того, що вони обличчя України, і що потрібно гідно презентувати свою державу, знати її культуру та історію, рідну мову. Нести українське в світ, говорити, показувати і прославляти.
Розмовляла Ангеліна КОЛІСНИК, спеціально для BukNews
Нам потрібна ваша підтримка – ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS
благодійним внеском.
