Підлеглі Каспрука і керівник "Чернівцігазу" озвучують фактично однакові відмовки, чому чернівчани мають залишатися заручниками газового монополіста
Депутати Чернівецької міської ради пропонують створити комунальне підприємство для обслуговування газових мереж.
Водночас зовнішні газові мережі може обслуговувати тільки приватне підприємство «Чернівцігаз», а для створення комунального підприємства потрібно створити штат та закупити техніку.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Каспруку пропонують повернути Чернівцям другу нитку газогону, яку непомітний Продан і лялька Михайлішина віддали Фірташу
ГАЗАНЕМО?! Або кому дістануться оплачені з кишені громадян газові труби?
Докладніше у сюжеті UA: Буковина
КОМЕНТАР BUKNEWS:
Ніколи не думав, що таке напишу, але тут справа у політичній волі і яй..х. У Бойка вони були, а ні у старої, ні у нової влади їх не було і немає... Після чергового повідомлення колеги Анна Данилюк про знущання газовиків з чернівчан мені в голову знову лізе зрада. Хоч убий не збагну, якщо всі газові труби Чернівцігаз орендує, а власники труб - усі ми, чому тоді влада не може їх вжучити по самі...? Підняти ціну за оренду, пригрозити розірванням договору? Я розумію, що ціну оренди/обслуговування перекладуть у тариф, тобто на нас, але його теж затверджує влада, а не самі газовики. А це вже можливість торгуватися, вимагати більш якісного обслуговування... Плюс постійна загроза не продовжити оренду... Хоч облгаз, звісно, може і судитися за контракт. Але хтось же має все це робити, а не бути повністю безпорадним перед цими монополістами?
Коли Фірташ хотів мати ці облгази на тарілочці, а вони належали Бахматюку, то влада так і діяла. Просто не продовжила оренду Бахматюку. І як той не судився, а держава все одно забрала свої труби. Правда для цього довелося створити таку саму газову службу, але не приватну, а державну. І фахівці знайшлися. Працювати до неї перейшли всі працівники приватного облгазу, крім голови правління, звісно. І все це тодішній міністр Бойко витворяв просто у Чернівцях. Так, той самий Бойко. І таки добився свого: Чернівцігаз сидів тихіше води, а не знущався з людей. Потім, коли вже перейшов Фірташу, як пишуть в газетах, державну структуру ліквідували, а працівники разом з нинішнім керівником та газовими трубами знову перейшли у приватну.
Тому тут справа у волі і яй..х. У Бойка вони були, а ні у старої, ні у нової влади їх не було і немає. Про місцеву, яка передала другу гілку нового газогону Чернівцівгазу, і теж могла би бодай трохи поборюкатися, взагалі мовчу. Думаю, що влада на всіх рівнях просто вдає, що захищає інтереси громадян у стосунках з монополістами-газовиками. А насправді розводить нас як лохів. Бо влада і бізнес в Україні - це синоніми. Тому тут швидше не зрада, а змова!
Пригадую, як пожартував одного разу, що вже майже готовий стати великим чиновником. Тоді йшлося про якусь побутову проблему знайомої вчительки, яка звернулася за порадою, як її можна вирішити. І я з глибоким знанням справи і дуже переконливо пояснив їй, чому це майже неможливо зробити. Похопившись, одразу спіймав себе на думці, що точно так переважно чинять посадовці. Вони знайдуть тисячу і одну абсолютно законну причину, чому щось не можна зробити, замість того щоб просто щось змінити у цьому житті. Звідси був той мій висновок про гіпотетичну готовність.
Насправді, я все ще переконаний, що це в корні неправильно. Зазвичай із тим, нібито нічого не можна зробити, не погоджуються молоді і недосвідчені. І правильно роблять! Це тут витоки відомої максими про несподівані відкриття. Всі вже давно знають, що чогось зробити не можна, але знаходиться той, хто не знає цього, і робить неможливе. Так само і з владою.
Посада, стиль життя, на жаль, накладають відбиток на світосприйняття і поведінку. Небайдужість, творчий неспокій і бажання робити часто неможливе - це ті риси, які мають неодмінно визначати будь-якого посадовця. Претенденти на посади повинні це знати і розуміти, а не просто вирішувати для себе питання працевлаштування і особистого добробуту за державний рахунок. Інакше такий чиновник нічим не відрізняється від першого ліпшого стрічного на вулиці. І тоді кожний може претендувати на його посаду, адже все одно нічого зробити не можна.
Тому не варто нарікати на поганих людей, дивуватися результатам виборів, чи сподіватися на диво. Треба просто робити те, що зробити нібито неможливо. Принаймні намагатися. І тоді, можливо, все у нас вийде.
