І на славній Кельменеччині, і в сусідів - хотинчан повсюди вітряк мріяв, аби пахло, духмяніло

Повсюди: і на славній Кельменеччині, де їх в усі часи було чи не найбільше на Буковині, і в сусідів - хотинчан - та всюди, де тії «трудяги» денно і нічно на всіх вітрах мливо мололи. Аби його пристарати і на пресмачну мамаличку до юшечки під карася, а головне з головних - на хліб святий.

Було. А нині жоднісінько. Хіба що їх тіні маячать та спонукають думати-гадати: а навіщо ж так, люди добрі? Ми ж вам вірою і правдою служили.

Було. Один з таких вітряків молов святу мукичку в кельменецькому селі Путрено. На люд було дуже завісно. З тієї причини, що мливо з того вітряка вдавалося кращим з кращих. Тому й сходився люд сюди з сіл, де були навіть свої вітряки. А зараз? А теперечки тільки рештки того вітряка, закладеного більше сто літ тому, нагадують про його заслужену шану та славу.

Буваючи на Кельменеччині, не проминаю нагоди вкотре зупинитися побіля того вітряка та й посумувати. Бентежно ловлю себе на гадці: а що як раптом станеться чудо і вітряк, як колись, залопотить, зашумить на всіх вітрах? Як то уперше, тоді 100 років тому.

Не меншою славою з-поміж десятків і десятків таких як у Путрено «трудяг» користувався також вітряк у сусідній Оселівці. Всі, хто бодай раз молов там жито, пшеничко та кукурудзу, вдруге, втретє і завжди обирали тільки той вітряк. Тому, коли настали всілякі «зміни-переміни» в дусі часу, жителі села горою стояли за свій вітряк, що був другом і помічником для кожної родини. Та не вберегли.

А дехто, припускаю, не без іронії скаже: «Навіщо в один голос, он на Хотинщині тії вітряки таки полишилися…».

Залишилися. Їх сяк-так підрихтували для бутафорії. Не більше. Адже мукичку, що пахне на десятий кут села, на тих вітряках уже не змелеш.

Подібна картина і з водяними млинами на Буковині. Колишніми.

А було ж коли майже на кожній річечці краю вони, отії водяні млини, були такими ж незамінними як вітряки, по яких сум побирає. Пригадую, так само денно і нічно мололи святу мукичку на Білому Потоці в заставнівських Ржавинцях. Казали, пам’ятаю: «Хочете найкращого млива, то ідіть до млинів діда Матея та Микити». Не стало їх ґаздів і їх млинів.

Останній водяний млин вірою і правдою крутив колесо на бистрій воді Сторонецького Потоку, що на Путильщині. Мав би й ниньки, але не стало його ґазди.

Пропав і його оберег. Навіки. Хоча промисел на воді і вітрах дарувала сама природа.

Іван Агатій

На фото:

цей, що молов найкраще мливо на Буковині, уже дожив свого віку на околиці Путреного, а цей щойно зварганили в Динівцях.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Небезпечно похилився: від негоди постраждав старовинний млин з Рукшина

Відновлення вітряків у Недобоївцях та Динівцях - свідчення спроможності громад до розвитку, - Осачук

 Заслужений журналіст України Іван Агатій: "Фальшю мукички не змелеш"

Підприємець з Динівців Раду Штефлюк відновлює вітряк, збудований у XVIII столітті

Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS благодійним внеском.