…Пишу йому вранці: «Доброго ранку, котику!», він відповідає: «Доброго ранку!». Він – на війні, але ще не знає, що почалось повномасштабне пекло. 24 лютого Михайло був у Авдіївці, а я за більш ніж 1000 км від нього.
У 2020 році я була у поході зі своїм другом, який як виявилося пізніше, товаришував з Мішою. На одній із спільних фото у сторіс Михайло побачив мене і підписався. Я одразу помітила, що це нова людина, бо, коли ти живеш у невеликому місті, вже всі обличчя знаєш, а це хтось зо-о-овсім новий. «Окей, цікаво!», – подумала собі і вирішила влаштувати щось таке, аби він мені написав. Дівчата мене зрозуміють. Михайло відповів на сторі про лікарню, де я на той момент працювала, – і закрутилося.
У березні того ж року Міша просто поставив мене перед фактом: «Їду в Чернівці!». Я така: «Вау! Окей». Тоді ми побачилися вперше, але не відчувала його як нову людину, бо на той момент знала про нього все. Ми гуляли Чернівцями, обговорювали його бажання жити у Луцьку (він звідти). На той час Міша служив у Маріуполі.
Я відчувала такий спектр неймовірних емоцій! Під час перших днів його перебування у місті була налаштована навіть трохи скептично. Все настільки добре, що мимоволі шукаєш, що не так… Я не хотіла його відпускати. Тож, коли у Міші почалося навчання в Київській області, я три місяці КОЖНОГО четверга сідала на потяг «Чернівці – Київ», щоб провести з ним хоч два дні. А це 1200 кілометрів, 12 годин!
За цих людей
…26 лютого 2022-го його перекинули на Київ. Михайло служив у третій морській піхоті. До того, дня не було такого, аби ми не спілкувалися. У мене навіть виробився рефлекс – перед тим, як заснути, я сідала на ліжко на пів сидячи і чекала його дзвінка. Пригадую в той вечір, подзвонив, розповів про те, як виводить цивільних з Ірпеня.
7 березня я вже була в Києві. Прощання і кремація коханого відбувалася там. Поховали Михайла Приступу в рідному Луцьку.
Тікати від себе
Зараз я у Запорізькій області, можна сказати, що успішно від себе втекла. Допомагаю пораненим військовим.
ДОВІДКОВО:
Творці проекту " Я тебе... війна" шукають, записують та розповідають історії кохання українців і українок під час війни, щоб показати через призму особистих історій, які є частиною нашої ідентичності, як формуються цінності нової культури України.
Сьогодні ми опублікували історію чернівчанки, яка під час війни стала госпітальєркою.
Повна версія історії є на сайті проекту:
https://www.yatebeviyna.org/
І в дописах:
У ФБ: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=pfbid0C9RFrfQZk9SHxU7pjXV1sqSo16yXuCYxWRsCrqJYzCtDRr86f1S2AaR6GsAx7AkJl&id=100083225737411
Інстаграм:
https://www.instagram.com/p/ChuoqUxtHGH/?igshid=YmMyMTA2M2Y=
Детальніше про проект можна ознайомитися у релізі
“Я тебе… війна.
100 історій кохання воєнного часу”
Шукаємо, записуємо, розповідаємо
Немає такої людини в Україні, яка б не постраждала від війни в Україні.
Абсолютно кожна та кожен переживають і проживать велику травму після початку повномасштабного вторгнення росії. Але є те, що допомагає нам долати труднощі, дає надію і сили. Це чисте і непереборне почуття кохання.
Саме тому, ми - п’ятеро українок з різних міст однієї країни вирішили переосмислити феномен кохання в умовах війни через сотню історій українців з різних областей України. Історій буде багато і вони будуть різними. Деякі викликатимуть сильні емоції, деякі змусять задуматися, а інші – надихнуть на створення своєї.
Наша мета – переосмислити феномен кохання в умовах війни, викристалізувати нові символи кохання українців та українок, які з’явилися у нинішніх умовах. Показати через призму особистих історій, які є частиною нашої ідентичності як формуються цінності нової культури України.
Які історії ми шукаємо?
Військових, госпітальєрів/-ок, волонтерів/-ок, лікарів/-ок, переселенців/-ок, рятувальників/-ць, поліцейських та всіх-всіх, хто вважає, що їхня історія здатна показати, що таке справжнє кохання і дати можливість переосмислити це почуття.
Наша ціль – створити архів із сотні історій кохання та розповісти їх мільйонам у таких форматах:
Insta-журналі
Подкасті
Книзі
Виставці.
Щотижня на наших платформах з’являються нові історії. Прочитати, надихнутися і відрефлексувати можна, перейшовши за посиланнями:
На сайт – https://www.yatebeviyna.org/
В Інстаграм – (равлик)ya.tebe.viyna
У Фейсбук – https://www.facebook.com/ya.tebe.viyna
Наш проєкт можна підтримати:
Розповісти історію: https://cutt.ly/8JnNueL
Стати повноцінним журналістом проєкту (шукати героїв, писати та редагувати тексти) : https://cutt.ly/AJnNeo5
Поділитися проєктом з іншими: https://www.yatebeviyna.org/
З приводу інформаційної підтримки пишіть або телефонуйте комунікаційний менеджерці проєкту – Анастасії Вуйко: 0995539174 E- mail: yatebeviyna(равлик)gmail.com
Немає правильного часу для справжнього кохання. І якщо кохання рятує світ, то наша команда зробить все, щоб про цей порятунок знали всі.
Від «Я тебе..війна» до «Я тебе…перемога»?.
Команда «Я тебе..війна»
- 1. Роблячи промоцію наших матеріалів у соціальних мережах і серед потенційних жертводавців.
- 2.Жертвуючи на розвиток нового порталу.
- 3.Фінансово підтримуючи роботу редакції.
- 4.Інвестуючи в гонорарний фонд і таким чином збільшувати кількість і якість матеріалів.
- 5.Ставши меценатом окремих проектів.
Редакція BukNews є неприбутковою організацією, яка існує за рахунок грантів та пожертв. Нас не фінансує жодна з партій і громадських організацій, жоден бізнесмен і політик, і ми не представляємо інтереси жодної чи жодного з них. За детальнішою інформацію пишіть на адресу buknewscvua(равлик)gmail.com
(Вдячні колегам з сайту РІСУ за чітке формулювання типових для всіх незалежних ЗМІ країни обставин, в яких їм доводиться працювати і зумовлених цим потреб).
Нам потрібна ваша підтримка – ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS
благодійним внеском.
