Високий рівень українських настроїв на Херсонщині, в тому числі, наслідок переселення тисяч сімей буковинців на Південь України наприкінці 40-х рр

  "У серпні 1949 року, ймовірно з метою покращення обробітку великих земельних площ Південного Сходу, а також забезпечення робочими руками промислових підприємств та запланованих великих будівництв, Рада Міністрів УРСР та ЦК КП(б)У 12 серпня 1949 року ухвалили Постанову "Про переселення колгоспників і одноосібних господарств із західних областей України в південні області Української РСР".

Зокрема, планувалося переселення населення Волинської, Дрогобицької, Львівської, Рівненської, Тернопільської, Станіславської (Івано-Франківська) та Чернівецької областей, а згодом і мешканців Чернігівської, Житомирської та Сумської областей в Херсонську, Миколаївську, Запорізьку, Дніпропетровську, Ізмаїльську області, а також Харківську, Одеську, Луганську (Ворошиловградська) та Донецьку (Сталінська).

Відповідно до вказаної Постанови, у 1949 році планувалося переселити із Чернівецької області – 2600 сімей, із Рівненської – 2500 сімей, із Івано-Франківської (Станіславської) – 1000 сімей, із Дрогобицької – 100 сімей, із Тернопільської області – 2390 сімей.

(...)

Облвиконкоми та обкоми КП(б)У затверджували свої плани по переселенню громадян відповідно по районам області, останні відповідно по селах.

Із населених пунктів, куди планувалося переселити людей, приїжджали агітатори, часто в супроводі співробітника МГБ, які проводили в селах зустрічі із населенням та агітували за переїзд. Крім того, агітували за переїзд і представники місцевої влади та спеціально направлені агітатори від районної влади та партії.

(...)

 

З ряду сіл західних областей виїжджали спеціальні ходоки від селян для ознайомлення з життям та умовами влаштування переселенців на місці. Ці особи після повернення також широко використовувалися для роз'яснювальної роботи.

Відповідно до умов, про які розповідали агітатори, переселенці могли взяти із собою будь-яке майно, яке побажали, в тому числі будинки, які розбирали та переправляли до нового місця проживання (будинки також можна було отримати на місці), а також худобу та реманент. Худобу могли перевезти як свою особисто, так і можна було здати, а на новому місці отримати аналогічну.

Крім того, сім'я отримувала підйомну допомогу на переїзд: 700 рублів голові сім'ї та по 250 рублів на кожного члена сім'ї. Сам переїзд здійснювався безкоштовно. На новому місці була можливість взяти кредит – до 5000 рублів із виплатою впродовж 10 років.

Також забезпечували присадибною земельною ділянкою. Крім того, сім'я терміном на три роки позбавлялася від необхідності сплачувати державні податки і численні поставки (молока, яєць, м'яса), які були надзвичайно важкими для населення західноукраїнських областей.

Все відбувалося як правило дуже швидко: в селі скликали збори селян, районні агітатори та представники із областей, куди планувалося переселяти людей розповідали про різноманітні переваги переселення та усіляко його розхвалювали. І тут-же селянам пропонувалося записатись на переїзд.

Хто погоджувався, отримував певний час на підготовку до виїзду, терміном орієнтовно до місяця (розбирали будинки, пакували речі, розпродували зайве тощо), а якщо охочих не вистачало та план на переселення не виконувався, сільські та районні органи влади включалися в "роз'яснювальну" роботу та проводжували переконувати місцевих мешканців усіма відомими їм методами.

Попри в цілому добровільний характер переселення, в областях облвиконкоми затверджували плани переселення із зазначенням кількості господарств по районам області. Ті у свою чергу – доводили конкретні цифри до кожного окремого села. Також зазначалися і строки переселення, що надавало переселенню певної обов'язковості та надавало діям агітаторів певного силового-примусового характеру, необхідного для виконання планів.

Звичайно, такі заходи влади спочатку викликали значні панічні настрої серед населення, яке було свідком цілої серії кампаній з примусового виселення сімей до Сибіру. Органи МГБ звітували про перехоплення впродовж 1-8 вересня 1949 року 127-ми листів лише з Чернівецької та Тернопільської областей (89 із Чернівецької та 38 – Тернопільської) в яких висловлювалася негативна оцінка заходам влади із переселення.

(...)

Наприкінці вересня ситуація ще погіршилася: органами МГБ в перехоплених листах зафіксовано 42 позитивних реагування на переселення населення та 763 негативні, зокрема, наприклад, по Чернівецькій області зафіксовано 27 позитивних оцінок та 445 негативних.

Як зазначалося у документах, "листи з негативними реагуваннями конфісковані", відтак не дійшли адресатів, щоб зменшити негативні настрої серед населення. Проте і без них настрої населення щодо переселення залишалися вкрай негативні.

(...)

 

В Чернівецькій області "долив масла у вогонь" також той факт, що 4 вересня 1949 року на світанку в Чернівецькій області влада (МГБ) проводило акцію з примусового виселення до Сибіру сімей повстанців. Тоді примусово було виселено 109 сімей, або ж 335 осіб, із 8-ми сіл двох районів області.

Крім того, голова Ошихлібської сільради, Кіцманського району, Чернівецької області, Руснак викликав до сільради мешканця с. Ошихліби Івана Лупула і заявив йому, що він має переселитися до Херсонської області, оскільки батько його дружини перебуває у Румунії. Отримавши таку вказівку, Лупол наступного дня розлучився зі своєю дружиною і відмовився від переселення.

Інспектор Заставнівського райфінвідділу Чернівецької області –  Тодор Ковалик, будучи уповноваженим по с. Кадобівці, Заставнівського району, із прибуттям у село вимагав від керівництва сільської ради та колгоспу списки осіб, які не виконали план постачання сільськогосподарських продуктів державі та заявив, що цих осіб у примусовому порядку направлятиме в інші області Радянського Союзу.

Внаслідок такої його заяви, по с.Кадобівці жодної заяви на переселення не надійшло (згідно плану, з цього села добровільно повинні були переселитися 10 сімей), через що Райком КП(б)У усунув Ковалика від роботи як уповноваженого райкому з переселення.

У Кельменецькому районі Чернівецької області в селі Комарів 62 господарства колгоспників виявили бажання переселитися до Херсонської області. У момент завантаження їх у вагони всі переселенці заявили, що якщо не буде переселятися разом з ними голова колгоспу ім.Вишинського Гринько Василь, то вони від переселення відмовляються.

Гринько в той час знаходився в Чернівцях, де навчався на курсах голів колгоспів і заяви на переселення не подавав. У Комарів терміново приїхав голова Кельменецького райвиконкому Гушля. Він віддав розпорядження групі активу розібрати будинок голови колгоспу Гринька і заявив, що останній обов'язково буде переселений.

Після цього значна частина колгоспників, що записалися на переселення, погодилася завантажитись у вагони і виїхала. Проте одинадцять господарств відмовилися виїхати і втекли із села, а будинки їх залишилися розібраними.

Голова сільради с.Остриця, Чернівецького району та області, Дутчак та уповноважений РК КП(б)У Ней викликали до сільради мешканців с. Остриця та замість роз'яснювальної роботи, в адміністративному порядку пропонували підготуватися до переселення. 

Штефан Мигалук, 1887 року народження, залишивши свій дім, протягом місяця переховувався у іншому районі. Таким же чином ними було запропоновано жителю с.Остриця Степану Кузуку подати заяву на переселення та готуватись до нього. Дізнавшись, що переселення проводиться на добровільних засадах, Кузук категорично відмовився їхати до місця переселення.

Секретар парторганізації села Могилівка, Герцаївського району Чернівецької області Шауліна так "роз'яснила"  умови переселення, що наступного дня не вийшло на роботу близько 70% колгоспників. Серед них почали поширюватися чутки про те, що селян переселяють не до південних районів України, а до Сибіру. 

Подібні приклади мали місце і в інших областях.

(...)

 

Житель с.Недобоївці, Хотинського району, Чернівецької області Колодрівський, "висловлюючи невдоволення заходами партії та уряду щодо переселення", заявив: "… Кажуть, що переселятимуть у Херсонську область, але це брехня, посадять усіх у вагон, закриють і повезуть до Сибіру…"

Мешканка с.Ставчани, Кіцманського району, Чернівецької області Греф говорила серед селян: "… Росія знає, що Буковина у разі війни не буде у неї, а тому вони намагаються вивезти звідси людей…"

Водночас ті особи, які внаслідок важких умов життя та господарювання (безземелля, постійні високі податки, "здачі" та повинності, постійні каральні акції органів МВД-МГБ під час боротьби з повстанським рухом) погодилися на переїзд, зазначали, що в нових місцях більше і кращі землі (особливо актуальним було для передгірських районів із в цілому поганими для обробітку землями), та й була нагода скористатись кредитами і відсутністю податків.

Зокрема, із колгоспів ім.Кобилянської та ім.Вишинського Кельменецького району Чернівецької області, які мали всього 124 двора, подали заяви про переселення в Херсонську область 105 сімей (85%).

Після того, як перші переселенці успішно оселилися в місцях, куди переселялись, та переконались у дотриманні в цілому владою своїх зобов'язань, роздивилися умови проживання на нових місцях та написали у листах на батьківщину про свої позитивні враження від переселення, населення західних областей на переселення погоджується все активніше.

Зокрема, із Чернівецької області станом на 27 вересня 1949 р. подало заяви про добровільне переселення 1132 сім'ї, і вже було відправлено до місця переселення 175 сімей. Станом на 14 жовтня 1949 р. вже подано 1220 заяв, відправлено до місця призначення 887 господарств, а також 293 розібраних будинки та 1370 м.куб. будівельних матеріалів, та підготовлено до відправки 267 сімей, для яких підготовлено до відправки 128 будинків та 279 м.куб. будівельних матеріалів.

Станом на 15 жовтня 1949 р. подано 1339 заяв, та вже відправлено – 901 сім'я. Станом на 26 жовтня 1949 р. в Чернівецькій області подано 1486 заяв на переселення, та вже відправлено на нові місця проживання – 1040 сімей.

В цілому, станом на 15 жовтня 1949 р. із західних областей України переселено 4099 сімей, зокрема із яких областей та в які саме видно з такої таблиці, підготовленої в МГБ:

 

Проте, звісно, не все було таким райдужним. Згодом ейфорія від теплого прийому пройшла, облаштування на новому місці подекуди було доволі складним, умови життя незвичні. Зазначене призвело до того, що трохи більше 15% сімей через деякий час повернулися на попереднє місце проживання.

Для деяких переселенців проблеми розпочалися ще в дорозі. Для одних дорога була дуже легкою та швидкою, що вони і відзначали у своїх листах, тоді як інші стикнулися із традиційно радянською безгосподарністю. Зокрема, МГБ відзначало випадки, коли управління залізниць надавало для перевезення переселенців необладнані та забруднені вагони. Атакож люди скаржаться на досить тривале перебування в дорозі.

Так, 29 вересня 1949 р. з зуп.Орошани Кишинівської залізниці було відправлено ешелон із 66 родинами переселенців із Чернівецької до Херсонської області. Вагони, надані для переселенців, використовувалися раніше для перевезення вапна та інших вантажів і перед завантаженням людей не були очищені від бруду і не зазнавали дезінфекції.

 

В ході переселення органи МГБ пильно слідкували, щоб не допустити разом із переселенням також і поширення українського націоналізму. Відтак МГБ постійно інформувало області комісії, які затверджували сім'ї на переселення, щодо сімей повстанців, яких на переселення не погоджували – вони чекали своєї черги на виселення до Сибіру.

В радянської документах наводиться низка прикладів спроб родичів учасників ОУНівського підпілля з метою ухилитися від виселення у віддалені місцевості СРСР шляхом подачі заяв на переселення у Східні та Південні області України, які вони своєчасно виявили і через області комісії з переселення не допустили.

Окремо велася також інформація щодо осіб з числа переселенців, які перебували на оперативному обліку та в агентурно-інформаційній мережі МГБ, про яких відповідно орієнтували відповідні органи МГБ за місцями розселення. Також вели списки тих, які свого часу вийшли з повинною, продовжуючи їх підозрювати у симпатіях до повстанського руху.

Зокрема зазначалося, що в порядку переселення на територію Херсонської області із Західних областей України у 1949 році прибуло колишніх учасників оунівського підпілля – 25 осіб та агентури – 7 осіб, зокрема з Чернівецької області прибуло 12 учасників ОУН, з них 2 агентів органам МГБ, з Станіславської області – прибуло 9 учасників ОУН, з них 4 – агенти, з Рівненської – 4 учасника ОУН, з них 1 агент.

Уважно простежували і за місцем їх поселення, внаслідок чого відзначено, що наприклад в Херсонській області найбільш уражені колишніми учасниками оунівського підпілля два села Високопольського та Генічеського районів області: в колгоспі ім. Кірова у Високопільського районі мешкають одразу кілька осіб колишніх учасників підпілля, які прибули із Жабіївського району, Станіславської області, та село Ново-Григорівка Генічеського району, де проживає 11 осіб колишніх учасників підпілля, які прибули із с.Іспас, Вижницького району, Чернівецької області.

Станом на 1 березня 1950 року було переселено 4534 сім'ї: із Чернівецької області – 1548 сімей, із Рівненської – 2442, Івано-Франківської – 450 та із Дрогобицької – 94. Із числа переселених сімей самовільно виїхали до попереднього місця проживання 84 сім'ї, з них 55 – в Чернівецьку область, 22 – у Рівненську та 7 – в Івано-Франківську.

В 1950 році намічено до переселення в Херсонську область ще 10500 сімей, зокрема із Чернівецької – 5000, Рівненської – 3270, та Івано-Франківської – 2230.

З повним текстом розвідки можна ознайомитися за посиланням: Із Заходу на Південь. Переселення українців у 1949-1950 роках | Історична правда (istpravda.com.ua)