Водопілля на Совиці

Я ЗАКОХАНИЙ у мальовничу річку Совиця, що тихо, як човен, гойдає хвилі по Кіцманщині. То поміж верб, що, як старі баби, нахилилися до води, виплакуючи свою доленьку, то поміж густими очеретами, де навіть узимку знаходить надійний сховок усіляке птаство.

Пам'ятаю Совицю і в трохи віддалений час. Тоді, коли вона кишіла карасями та коропами, а щуки так виплескували, що очерети вилягали. Старожили зі сльозами на очах пригадують будні Совиці, коли вона навіть у найзасушливішу пору крутила колеса водяних млинів.

Та минулого, однак, уже не повернеш. I водяних млинів, 1 метрових щук. Хіба що втішаймося цією повінню на Совиці, яка обійняла її на всьому відтинку тихого бігу.

У зачаруванні стріпнули головами стрижені в чоло верби, сиротливо зблиснула у воді одинока хмарка, окрайцем занурилося наостанок перед заходом натомлене сонце. І все. А повінь на Совиці триває.

Іван Агатій

Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS благодійним внеском.