Власна держава - це не про дороги. Це про мораль! Або чому в України не вийшло стати частиною ЄС і НАТО
Прочитав десь учора, що Іван Дзюба у бутність свою міністром культури України на зорі нашої незалежності з 1992 до 1994 року на роботу їздив в громадському транспорті, (УВАГА!) соромлячись користуватися службовим авто. Окрім усього іншого, телевізійна передача з такою старомодною чи, як сказали би тепер, некреативною назвою "Плеяда", яку Дзюба вів спільно із журналісткою Людмилою Лисенко, свого часу справила на мене велетенський вплив, допомогіши усвідомити українцем. Але зараз не про національне відродження 90-х, яке пощастило пережити подібно до покоління 1917-1921 років, а про мораль і службові автомобілі. Або, якщо глянути ще ширше, чому в України не вийшло повторити успіх європейських країн колишнього соціалістичного табору.
Показовим у цьому зв'язку згадалася історія, яку почув під час одного з найцікавіших інтерв'ю, які мені пощастило записати за рівно двадцять років журналістської діяльності. Перебуваючи 2006 року у Чернівцях провідний український дипломат, екс-посол України у США і Румунії, колишній перший заступник міністра закордонних справ Антон Бутейко, який у вересні 2003 року подав у відставку з посади Надзвичайного і Повноважного Посла України в Румунії, протестуючи таким чином проти підписання президентом України угоди про вступ до так званого Євразійського економічного простору з Росією, Білоруссю і Казахстаном, погодився на інтерв'ю.
ПОВНИЙ ТЕКСТ ІНТЕРВ'Ю 2006 РОКУ МОЖНА ПРОЧИТАТИ ТУТ: Антон Бутейко: "Прихильність до України твориться не за кордоном!"
Окрім усього іншого, опосередковано у нас зайшла мова і про службові авто, на яких соромився їздити інтелектуал Іван Дзюба.
Антон Бутейко: "... Ми абсолютно чітко маємо розуміти, чому народ втратив віру у владу і у необхідність національної держави. Я думаю, що винятково яскраві відповіді можна знайти практично біля кожної солідної державної установи.
- Що ви маєте на увазі?
- Біля Адміністрації Президента України, біля Верховної Ради, біля органів влади у містах, областях і в районах. Коли я дивлюся на парк автомобілів, який стоїть під час нарад біля АПУ чи ВРУ, я маю на увазі усі ті престижні іномарки, то думаю, що такої концентрації дорогих автомобілів я не бачив навіть у Лондонському Сіті, де збираються найбагатші люди світу.
- А у нас таке є можливим в умовах зубожіння більшої частини народу. Звичайно, що у даному випадку довіра до національної держави зменшується через падіння довіри до такої державної влади.
- Я бачив інші приклади. У тій же Румунії, яка за своїми характеристиками не є набагато багатшою, ніж Україна, але там урядовці використовують автомобілі власного виробництва - усі ці "Dachi". Вони пішли на це, тому що більш активно відстоюють свій національний інтерес.
- Наша керівна верхівка також могла б піти на такий сценарій, але не пішла. Державні структури говорять, що забезпечують інтерси власного товаровиробника, а насправді купують чужі авто більше, ніж наші власні. Ось у мене і виникає запитання, свій виробник у Баварії, де виробляють "BMW", чи у Штутгарті, якщо дивитися на "Мерседеси"?
- Ось у якому ключі треба дивитися на зовнішню політику. Зовнішня політика - це похідне, а основа - це наше внутрішнє життя, наша внутрішня політика. І ті морально-етичні принципи, яких дотримуються ті керівники владних структур, які у нас є". (Кінець цитати).
Спостерігаючи нині той парад чиновницького марнославства за людські гроші, який за роки, що минули від часів державної активності Дзюби і Бутейка розквітнув ще буйнішим цвітом, я значно краще розумію, чому в України не вийшло стати частиною ЄС і НАТО.
Тому що власна держава - це не про дороги. Це про мораль! Яка у Дзюби і Бутейка була, а тих, хто зайняв їхні крісла, і чия лінія поведінки перемогла і продовжує перемагати, немає. Водночас рецепти, які для лікування наших національних травм і для досягнення успіху державою пропонували тепер вже обидва покійні видатні українці, прості і досі актуальні.
Юрій ЧОРНЕЙ
