Вдалося чернівчанам на Колимі, вдасться і нам!

 

Ця історія навіть дала назву одному із загалом 94 розділів епопеї про чернівецьке ХХ століття "Вернон Кресс: Життя під прикриттям". Розділ 41, у якому йшлося переважно про облаштування чернівчанином житла на чужині в умовах суворої Півночі, назвав «Оскар» для радіатора".

 

Реальна історія, оптимізм якої заряджає навіть через десятиліття. Пропоную уривок з документального роману:

 

"Від домашніх печей господар відмовився. Вирішив покластися на тепло від радіаторів. В умовах Півночі палити дровами – нераціонально. Знавці запевняють: мешканці однієї юрти за рік спалювали до 300 кубометрів дров. І справа, звісно, не лише в кількості. Розжарена піч швидко вистигає, комин вкривається льодом, забивається інієм, снігом. Доводиться весь час його пробивати, щоби не отруїтися чадним газом. Перші батареї хазяйновитий вантажник притяг зі складу, замаскувавши під мішки з тирсою... З’ясувалося, що це було ризиковане рішення.

 

Якоїсь «морозної грудневої ночі страшний ураган звалив щогли високовольтної лінії, і селище залишилося без тепла і світла». Електронасоси, що ганяли гарячу воду по радіаторах, зупинилися. Вода швидко перетворилася на кригу, зруйнувавши систему. В умовах низьких температур – це катастрофа.

Морози на Колимі бували такими, що плівка у фотоапараті починала кришитися. «Під час забою оленів у колгоспі «Червоний богатир» під Милгою восени 1962 року, – згадував колимчанин з примусу, – колимська тайга, берег річки Таскан вже біліли від паморозі та інею. Від шістдесятиградусного морозу перехоплювало подих. Хоча сама ріка місцями не замерзала. При п’ятдесяти градусах ми говорили: «ну, сьогодні все-таки трохи тепліше!»

 

Водночас поширену колимську байку про плювок, що нібито на льоту замерзає, спростовував: «не було у нас цього – сам перевірив!» Зате досить було трохи постояти на розлитій воді, як валянки намертво примерзали до дороги. Довгі морозні ночі в Ягідному зринали у пам’яті, коли подумки повертався до новорічних ночей, які випало колись пережити.

 

Кореспондент місцевої газети Валентин Черних, який мріяв знімати кіно, використав радіаторний армагеддон як тло для свого сценарію. Це той самий Валентин Черних, який через багато років написав інший кіносценарій – відзначеної «Оскаром» стрічки «Москва сльозам не вірить». А поки що, працюючи журналістом у Ягідному, набивав руку на історіях про замерзлі батареї.

 

Після радіаторної НП працівника пера познайомили із працівником складу. Вантажник консультував допитливого журналіста щодо деяких аспектів життя за кордоном. У сценарії про катастрофу Черних зобразив Деманта рятівником сусідських дітей, які перечекали страшну ніч біля печі в його домі. Господар тоді її ще не розібрав.

 

Готовий сценарій, з яким Валентин Черних незабаром повернувся до Москви, допоміг поновитися на навчанні у ВДІКу".

 

P.S.: Пам'ятаю чернівецьку зиму 1992/1993 року, коли до будинку мого прадіда на межі Роші з рештою міста, де я тоді жив, газ доходив тільки пізньої ночі. Вдень він гаснув і газові печі, гудіння яких завжди нагадує мені далеке дитинство, перетворювалися на льодяні брили. Пам'ятаю, що довелося перенести письмовий стіл ближче до пічки, яка краще зберігала нічне тепло. Сидячи за столом у зимовій куртці я бадьоро друкував на друкарській машинці (!) сторінки своєї дипломної роботи про листи Михайла Драгоманова як історичне джерело. Ні смутку, ні особливих незручностей холод, чомусь, не викликав. За рік-два до того трапилася подія, про яку моє покоління не могло навіть мріяти, а покоління наших батьків й поготів. Після століть бездержавного існування Україна здобула незалежність, ми були молодими, повними сил й оптимізму, з впевненістю дивилися у майбутнє. І ніякий холод не міг стати на заваді нашому щастю.

 

Впевнений, що точно так буде і цього разу! І через багато десятиліть, перебуваючи в Європейському Союзі, представники вже нинішнього покоління молодих людей згадуватимуть ці події, як тепер це роблю я, як складне, але потрібне випробування. Зміст більшості спогадів тоді вже не надто молодих людей буде такий: вони з гідністю витримали усі труднощі, щоб остаточно утвердити здобуту їхніми батьками свободу.

 

Вдалося чернівчанам на Колимі, вдасться і нам!