Вчителька математики й інформатики Димківського НВК Маргарета Головата: Набуті у буковинських школах знання колись вигідно вирізняли їхніх випускників високим рівнем підготовки

На життєвих перехрестях

А весна-красна відчиняє вікна…

Чи не вперше за свою багаторічну журналістську практику почув від жінки – майбутньої співрозмовниці подібні слова:

- Даруйте, я на дві хвилини спізнилася. Так склались обставини.

Тут уже я не одразу збагнув, що відповісти, бо на думку спало те, скільки раз йшлося не про якісь дві хвилини, а, щонайменше, півгодини у подібних випадках. Втім, на те вони й жінки, аби, зазвичай, їх потрібно вибачати і чекати не за німецькою пунктуальністю.

Врешті зміг лише посміхнутись і запросити Маргарету Лауренціївну Головату  присісти поруч за робочим столом…

Отже, тепер про гостю. Вона – вчителька математики й інформатики Димківського НВК. Мабуть, сам Бог вклав у неї бажання бути не ким іншим, а педагогом. А тому вже змалку тягнулась до знань, черпаючи їх, мов наповнену ложку меду: солодко, із неабияким задоволенням. Із класу у клас переходила тільки з відмінними оцінками. І, врешті-решт, впевнено відчинила двері до Тираспольського педінституту у Молдові. То був вельми престижний навчальний заклад.

- І що цікаво, - ділиться Маргарета Лауренціївна, - що в ньому охоче, зазвичай, приймали вихідців з Буковини. 

- А чому саме їх? – запитую я у свою чергу.

- Повірте, як кажуть не за гарні очі, а тому, що набуті у школах знання відрізнялися у нас високим рівнем. І то не мій особистий висновок, а підтверджений словами викладачів вишу.

Звісно, й отриманий диплом в інституті давав повне право без оглядин ставати до роботи, що й  зробила молода випускниця. А вже з часом вона впевнено йшла до шкільного класу, щодня приваблюючи учнів тим, як легко й змістовно вела свої уроки. І нині багато хто із тих, хто уважно вслухався й вбирав у себе оті знання Маргарети Лауренціївни, ставав на шлях тієї ж професії.

Власне, аж ніяк не хочу обмежувати розповідь про співрозмовницю суто професійними висновками. Її світ – то є широке коло громадських клопотів. Скажімо, поспіль п’ять каденцій обиралась депутатом Димківської сільської ради. І щоразу не просто носила депутатський значок, відвідувала сесії сільської ради, а робила й робить те, що вважає головним у своєму житті: нести людям добро, без голослів’я, а так, щоб кожен зі співгромадян відчував оте добро у своїх ділах, здобутках.

І ще. У цієї жінки, без перебільшення, золоті руки. Вона уміє все: керувати кермом автомобіля, шити й кроїти, пекти смачні торти… Втім, даюся на стримання і виконую обіцянку дану Маргареті Лауренціївні не ліпити з неї ікону. 

Багато що в житті пережила, переборола, та не втратила ні на мить почуття власної гідності і віри в оте добро. 

Можливо, ще буде нагода поговорити і про те… А наразі, хай весна дарує Вам, шановна ювілярко, усю красу, як і кожна квітка, що вирощуєте, плекаєте, мов своїх дітей. Щасти!

Василь ГЕЙНІШ.

Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS благодійним внеском.