В Австрії відкрилася виставка мистецьких творів чернівецького художника Олега Любківського

Чернівецький художник Олег Любківський представив свої роботи в австрійському місті Braunau.

Робота художника у воєнний час - тема складна та неоднозначна: робота художника має продовжуватися, якщо це можливо – завжди, - переконаний пан Олег. -  Вся історія людства - це війни. Але армії, перемоги та поразки - залишаються у минулому, а мистецтво - цінне і вічне завжди, воно поза часом. Нині роль художника - це протиставити страшній війні, нелюдяності та смертельним руйнуванням свій інтелект, культуру та моральну перевагу над агресією (яка нічого цінного чи доброго не може створити для людства). Краса і культура в цілому завжди були еталоном цивілізованого існування для людства, і краса завжди виховує в людині найвищі цінності, особливо це важливо для виховання дітей у будь-якому віці (це діаметральна протилежність до нелюдяності та варварства).

На відкриття виставки художніх робіт чернівчанина завітало чимало людей, для яких мистецький всесвіт Олега Любківського близький і зрозумілий.  

 ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Почесний громадянин Чернівців, художник Олег Любківський звернувся до швейцарських колег гучно заявити про підтримку України у війні з російським агресором

Напевно саме таким Господь бачить наш світ у себе згори (про виставку "Дзеркало" Олега Любківського)

25.09.2021, 11:35

Абстракція – найвищий, поза сумнівом, вияв професійної майстерності будь-якого художника-творця, – віддзеркалення його художнього світу. Шукаючи зримі метафори для передачі вражень від виставки «Дзеркало» урбаністичного абстракціонізму Олега Любківського  можна скористатися образом сонячних променів. Минувши кольоровий вітраж готичного собору, такі промені витворюють власний химерний візерунок на столітньому камені його долівки. Гра кольору, світла і тіні на уявних кам’яних сходах, вичовганих кроками багатьох поколінь людей, які самі давно розчинилися у мороці часу, не тільки концентрує графічні фактури у своєрідні художні образи дійсності, але також являє зорові стилізовану конструкцію світу. І тоді розкладене небесною призмою на кольорові плями світло у вічних пошуках абсолюту поєднується з метафізикою людського буття. Прийнятною може буде і значно простіший образ: напевно саме таким, як на абстракціях Любківського, Господь бачить наш світ у себе згори.

Цей живопис настільки реальний, що навіть випадковий провідник, який визвався показати дорогу до експозиції, вочевидь сам вражений побаченим, мимохіть простягнув руку, аби торкнутися зображення.   Багаторівневі абстракції Любківського відчуває кожний: з відстані Бога чи простягнутої руки; шукаючи прихованого змісту, чи віддавшись на волю фантазії. Підозрюю, що результат у кінцевому підсумку виявиться однаковим. Так завжди буває зі справжнім живописом, який творчо узагальнює дійсність, наповнений безліччю сенсів і міріадами смислів, чуттєвий і теплий, пульсує життям.   

Залежно від настрою, кута зору, часу доби вони весь час різні. Скинута поспіхом на підлогу сукня нареченої, у складках якої заплуталося ранкове світло, чи напнута вечірнім леготом у глибину кімнати фіранка, що повільними складками опадає у сутінках. Силуети – реальні і уявні – творять візерунок на килимі життя, унікальний для кожної місцевості, як візерунок вишиванки, але типологічно спільний, коли йдеться про загальнолюдські цінності. Що виявиться на споді, якщо зазирнути під такий килим буття, згорнувши його рулоном і покинувши у закутку тьмяної комірчини? Прохід до іншого виміру через чорну діру Всесвіту або просто потрісканий дубовий паркет, вичовганий багатьма поколіннями мешканців, які прожили на ньому свої радість і біль. («Чорна діра»).

Метафоричні дахи високих і низьких будівель, неначе звернута до неба гримаса землі, жовта пустеля чи блакитне море, витворюють уявну топографічну карту місцевості перед внутрішнім зором митця. («Пофарбоване у чорне», «Жовтий відтінок синього», «Сальвія»). Відображаючи чи то затонулу Атлантиду, чи просто силует рідного міста у дощовій калюжі. («Метаморфози»). А те, що примарилося самотнім світлим вікном десь у мертвих очах нічної багатоповерхівки, вже за мить уявляється розміткою загубленого у казахстанських степах космодрому. Або взагалі миттєвим слідом елементарної частинки, розщепленої адронним колайдером на міріади уламків, у марних намаганнях викресати іскри життя з цеглинок буття.  («Симпатія до диявола»).

Тоді «Амальгама» в очах стороннього спостерігача з чашкою запашної кави в руках - це схід або захід Сонця рано-вранці чи ввечері, коли Всесвіт завмирає у стані хиткої рівноваги, а світло і темрява ще змішані рівномірно. Остаточна ясність настане тільки за мить. І мить ця може зупинитися, ставши прекрасною, або взагалі не настати.  І тільки тоді, можливо, прийде остаточна ясність у природу і сенс життя.  Символічний хрест історії, на якому його розіп’ято, вже чекає на кожного. Вишикуваний з критих соломою глинобитних осель землеробів-трипільців, військових казарм чи в’язничних бараків під сірою дощовою мжичкою. («Віддалені ознаки»).

Надщерблене дзеркало і своє відображення у ньому – останнє, що бачить глядач на цій виставці.  Промовистий натяк, що все побачене досі – лише відображення гармонії нашої власної душі. А ще ­-  чудова нагода пересвідчитися, що це не сон наяву. Як і «Оксюморон», який незбагненним чином викликає асоціації із власним дитинством.

 Юрій ЧОРНЕЙ

 ДОВІДКОВО: 

Знаковий український художник Олег Любківський розповів, що поки у Чернівцях відносно спокійно, він намагається витрачати цей час для творчості. Щоправда працювати доводилося переважно вдома, позаяк у його художній майстерні під дахом старого будинку на п'ятому поверсі ще донедавна було надто холодно. Якби не війна, то до жовтня 2022 року митець планував завершити роботу над новим масштабним проєктом під назвою "Земля обітована" та презентувати його у Львові і Чернівцях.  Наразі художник завершив п'ять ескізів картини.