Урядові обіцянки не працюють. Київський підприємець розповів, як перевозив виробництво до Чернівців

Київський підприємець Роман Бонько на початку повномасштабної війни скористався державною програмою з релокації бізнесу й на своєму прикладі показав, як вона (не) працює. Про те, як зробити цю програму дієвою, ми розпитали в експерта.

Сім’я засновника, генерального директора й головного технолога компанії ТОВ «Daricco LTD» Романа Бонько залишила Київ у перший день повномасштабної війни. Зупинились у Чернівцях, а коли оговталися після перших стресових тижнів, то вирішили перевезти бізнес. По місцевому радіо почули про державну програму з релокації й подали заявку на участь.

Війна підштовхнула до плану В

— Ми виробляємо декоративні штукатурки та фарби на водній основі. Їх використовують під час будь-яких ремонтних робіт на стадії завершення. Таке оздоблення є альтернативою шпалерам або замінює фарбування стін, — розповідає Роман. – Ми є компанією повного циклу, бо маємо власний відділ розробок, виробництво, відділ контролю якості та відділ збуту.

За п’ять років ТОВ «Daricco LTD» виросла з офісу на 13 м кв. до промислового підприємства з налагодженими експертними контрактами. Діяльність на 70% пов’язана з роботою фрілансерів.

Бізнесмени працювали з усією Україною та вийшли на закордонних замовників, мали клієнтів з Австрії й Туреччини. У 2022 році планували збільшити географію продажів і представити свою продукцію хоча б ще на одному континенті. Але повномасштабна війна змінила плани.

– На початку березня з Києва надходило більше поганих новин, аніж добрих, — згадує підприємець. – У підприємства наших колег влучили російські снаряди. Це був перший шок і усвідомлення, що все серйозно. Ми зрозуміли, що за якусь мить можна втратити все, що ми напрацьовували п’ять років. Тому почали думати про план В.

Представники київської компанії зв’язалися з керівництвом Військової цивільної адміністрації (ВЦА), яке займалося державною програмою з релокації бізнесу. Їм пояснили умови участі: треба заповнити заявку, і влада допоможе перевезти обладнання й персонал, а також сприятиме, щоб підприємці перемістилися й поселились у Чернівцях.

Заповнили заявку, й почалися «пригоди»

Після заповнення заявки дані компанії було внесено в загальний список підприємств, готових до релокації.

Перша проблема виникла на етапі пошуків перевізника.

– З нами мала зв’язатися або Укрзалізниця, або Укрпошта, — пояснює Роман. — Але між цими організаціями був великий хаос: дзвонили то одні, то інші, різні люди питали одне й те саме… І ми заплуталися. Ми не зрозуміли, в чому допомога, якщо на державному рівні рятування бізнесу звучало як ідеологія, а на рівні Укрпошти та Укрзалізниці для них це був тягар. Отже, ми вели перемовини з Укрзалізницею, щоб подали вагон, а вони тягнули час. Потім передзвонила Укрпошта і сказала, що нашу заявку беруть. Домовилися перевезти невелике обладнання фурою. Перше, що сказав менеджер: "Ви ж розумієте, що з транспортом зараз погано. Краще заплатити. Ви готові?" Мені так і казали: “Під програму релокації машин немає, а за гроші ми знайдемо”.

Ми перебували в легкому шоку від усього, що відбувалося, тому погодились на оплату з відтермінуванням. Укрпошта надіслала договір і я ухвалив хибне рішення – не порадившись з юристами, відправив підтвердження підпису електронною поштою.

Другим нюансом Роман Бонько називає місцеві “фінансові апетити“, які стрімко зросли від початку війни. В адміністрації йому надали контакти підприємств, на яких можна розміститися. Але через підвищення попиту місцеві підприємці почали підіймати ціни за оренду площ для релокованих підприємств.

– Водночас не було розмови ні про безплатні послуги, ні про знижки, ні про дотації, ні про відтермінування платежів. До того ж на цьому підприємстві є три ціни за оренду для різних орендарів, і нам запропонували не найнижчу. Тобто ми заїхали, одразу підписали договір і почали платити.

У кінці березня компанія виробила перші партії товару. З’явилися кошти на виплату мінімальної зарплатні персоналу.

Були сподівання, що держава компенсує компанії частину часу, поки виробництво буде облаштовуватися та запускатися на новому місці, знаходити нові ринки збуту та перевозити 20 сімей робітників (а це 40 дорослих плюс діти). Але й тут допомоги не було.

– У березні в Чернівцях перебувало понад 500 тис. переміщених осіб, – згадує підприємець. – Якоїсь миті в місті, в якому раніше проживало 250 тис., кількість людей зросла до 1 млн. Квартиру в хрущовці з ремонтом 1090 року й роздовбаними меблями здавали за 800 доларів! Тобто треба було заплатити 800 доларів за перший місяць, 800 – за останній і ще 800 доларів агентству. Ми спробували знайти для працівників квартири, але не вдалося навіть для своєї родини.

Переїжджати в гуртожиток або в необлаштований дитячий садок – разом з дітьми, дружинами, собаками й котами – персонал не захотів. А розмістити людей у нормальних умовах не було можливості.

– Чоловіки погоджувались, а жінки казали, що краще житимуть у селі, – каже він.

З урахуванням вкладень в орендоване приміщення та витрат на проживання до моменту запуску підприємства Роман витратив близько чотирьох тисяч доларів.

Третьою перепоною в релокації став пошук нового персоналу.

– Наймати нових робітників означає всього їх навчати (а в нас майстер навчається два роки). У воєнних умовах треба було знайти якщо не майстрів, то хоча б відповідальних осіб. Соціальні служби направляли до нас контингент, який не можна було розглядати серйозно.

До того ж через мобілізацію після кількох тижнів стажування нові робітники телефонували й казали, що йдуть на фронт. Часто працювати було нікому.

Роман Бонько вважає, що керівників підприємств треба мобілізувати в крайньому разі, бо в них зараз свій, економічний, фронт.

– Якщо почнуть забирати на фронт директорів підприємств, то економіка ляже за пів року, – каже він. – Від початку війни в мене майже не було вихідних. Зараз у нас два виробництва – у Чернівцях і в Києві. І там, і там є персонал і зобов’язання. Ми мінімізуємо збитки, щоб зберегти ресурс та базу клієнтів, яку ще маємо.

Виробництво зменшилося майже на 80%, завантаженість впала на 30%. Якщо до війни тут виготовляли приблизно 300 т готової продукції на рік, цього року навряд чи зроблять 100 т. Проте Роман тішиться, що має змогу допомагати фронту (зусиллями компанії, а також місцевої та обласної адміністрації відправили на передову позашляховик) і переселенцям (підприємство щотижня підтримувало понад 300 внутрішньо переміщених осіб).

Під час релокації бізнесу підприємство допомагало понад 300 внутрішньо переміщеним особам

У серпні компанія повторно запустилась у Києві. Зараз тут перебуває основна команда, а в Чернівцях залишилася виробнича ділянка, на якій відбувається виробництво певних видів продукції. Обладнання там потужніше, ніж у столиці.

– Певні позитивні моменти є – ми вдвічі збільшили продуктивність за один цикл. Також це новий досвід – зустрітися з новими людьми в новому регіоні, дізнатися про гранти. Але впровадження державної програми залишається на рівні інформпідтримки. По факту, ми витратили свої гроші та нерви. І якщо зараз доведеться платити за березневі послуги Укрпошти, ця програма перетвориться просто на гарну ідею, не прийняту низами. Дуже жаль, що минуло пів року, а чіткої позиції, що таке релокація, немає, – підсумував Роман.

До речі, у Чернівецькій адміністрації бізнесмену пояснили, що послуги перевізників мають бути цілком безплатними, й запевнили, що питання розв’яжуть. Проте минулого тижня йому знову телефонували з Укрпошти й вимагали оплату за транспортні послуги в розмірі 45 тис. грн.

– Будемо писати в Міністерство транспорту, це вже питання принципу, – каже Роман Бонько. – Не дуже зрозуміло, навіщо залучати підприємців до програми релокації, якщо вони все роблять самостійно?

На основному фото: Підприємець Роман Бонько скористався державною програмою з релокації бізнесу на початку повномасштабної війни

Джерело: https://texty.org.ua/articles/107928/shcho-ne-tak-z-derzhprohramoju-relokatsiyi-biznesu-i-jak-tse-vypravyty-dosvid-pidpryyemtsja-i-porady-eksperta/

Редакція BukNews запрошує своїх читачів стати співтворцями нового порталу www.buknews.com.ua