У тіні короткого буковинського дня зазирнула зима

Вона як завжди клопітна, несподівана, примхлива. Вона, ця пора року, своїм пришестям вістить, що в царині Матері-природи все йде, все минає

 Навіть по Покрові, святих Димитрія та Михайла, осінь, як тая дбайлива господиня, до останку порядкувала де могла, вдруге даруючи то чічку весняної фіалки, а то й кошик-другий пізніх опеньок. Але вже по всьому. Адже справді в тіні короткого дня уже повновладно зазирнула зима. Її благовісне пришестя помітне в усьому. Навскісне сонце, ледь торкнувшись горизонту, то ховається в купелі студених хмар, то враз на мить-другу, буває й зблисне в далеких небесах. Ще і ще нагадуючи і застерігаючи: треба готуватися, зустрічати, бути у всеготовності. І як дбаємо, так і маємо. Ось зовсім поряд рипнули старі ворота, в стаєнці заіржала конячина в надії отримати в ясла жменю-другу вівса, оберемок пахнючої паші, з чим не забарився старанний господар. Вразлива та серцю мила ця картина, коли днина як починається, так, незчуєшся, як і кінчається. Особливо ж тепер, коли раз за разом вже сипле перший сніжок, а окрайці беріжка польової річечки ось-ось укриється і першим льодком.

Та й давній ліс нині по-особливому вабить. Ось-бо як на виділах дубів та буків, які щедро подарували рясний врожай насіння. Ото буде пресмачного корму для дичини, зокрема кабанів. Та й білка не забариться зазирнути сюди та вдосталь запастися такою пресмачною поживою. Коли тая біла тиша у всій своїй величі від краю до краю заявить про своє благовісне пришестя. В тінях короткого дня.

Іван Агатій, Заслужений журналіст України