У питанні збереження могил батьків-засновників Чернівців слід діяти за лікарським принципом "не нашкодь"

 

Для більшості із вас ця дискусія носить суто теоретичний характер, продиктований, очевидно, якимись авансами на адресу загалом симпатичної усім нам міської влади. Мій же скептицизм продиктований життєвим досвідом, знанням вітчизняних реалій і усталеної практики здійснення більшості ремонтних робіт.

 

Інвестиції, якими нас зваблюють у цій погано задуманій і ще гірше організованій справі, теж треба мати під що брати. (Хоча зовсім не факт, що вони справді проллються. Грошові мішки теж вміють рахувати свої гроші). Ми ж, сподіваюся, вважаємо правильним принцип "не нашкодь", яким прийнято керуватися у медицині? Адже більшість ТОП-менеджерів ратуші мають стосунок до цієї професії. То чому в питанні збереження могил батьків-засновників Чернівців має бути інакше?

 

Я заперечую не проти наведення ладу на цвинтарі. У жодному моєму дописі немає такої тези. Я заперечую проти штучного форсування цього процесу людьми далекими від розуміння його історії і байдужими до культури. До слова, для початку свої реформаторські зусилля у ратуші могли би зосередити на залученні інвестицій для ремонту фасадів будинків, які збудували ті покійники зі старого кладовища, а вже потім бралися за переділ і рихтування їхніх могил. Але ж це, очевидно, не такий ласий шматок, і мороки з ремонтом фасадів більше.

 

Очевидно, що ми ще не готові до процесу оновлення цвинтаря згідно з сучасними вимогами часу. Ні світоглядно, ні матеріально, ні організаційно, ні юридично. І вкотре повторюю, що приклади минулих помилок у цьому питанні аж ніяк не можуть виправдати множення нових. Ми ж прогресуємо у своєму розвитку, а не деградуємо.

 

 

Чимало так званих безіменних для мерії поховань докладно описано в старій пресі. Цілком може бути, що при проведенні відповідного дослідження, порівнянні цих описів із розташуванням склепів на місцевості, бодай деякі з них можна було би ідентифікувати. А раптом такою єдиною ідентифікованою могилою виявиться нині загублене поховання чернівецького архітектора Йозефа Фрідріха Ляйцнера? Як розповів краєзнавець, к.і.н. Володимир Заполовський, у Чернівцях його проекти це - Державна реміснича школа (1887) (тепер ЗОШ №4), Крайова лікарня (1888) (тепер – обласна клінічна лікарня), Єзуїтська церква (1894), учбовий корпус правничого факультету ЧНУ (1883), Учительська семінарія (1888) (тепер – пед. коледж), Промисловий музей (1888) (тепер – Чернівецька обласна філія якогось чергово банку), чиншовий (прибутковий) будинок купця Адольфа Векслера (тепер – ґімназія № 2, вул. Головна, 73).  Невже він мало для вас зробив, щоб ви тепер не руйнували його склеп?

 

Щось я не чув від чиновників мерії про ініціативу, якщо вони справді вважають себе гідними лежати поруч з Кохановським, фінансувати такі дослідження. Ні, ми чуємо тільки заяви про комерційний зиск від дуже-дуже важливої проблеми.

 

Майже впевнений, що у кожній родині існує переказ, про втрачену реліквію, за якою досі всі сумують. Продану через вічну бідність і потребу у грошах бабусину каблучку з дрібним діамантом, загублену дідусеву листівку з ГУЛАГу, викинуту на смітник колекцію пляшок, яку тітка збирала все життя, прадідове почорніле розп'яття, старі кам'яні жорна... Всі такі історії об'єднує невимовна туга за чимось, бездумно колись втраченим. І чого в принципі можна було не допустити. І якби із сьогоднішнім розумом можна було повернутися назад у минуле, то ніхто за жодних обставин не повторив би цієї помилки. Бо тепер, коли у тебе вже все є, або нехай навіть немає, все одно найбільше бракує того, сокровенного, що було пов'язано з пам'яттю та існувало в єдиному примірнику. А отже втратити його можна тільки раз. Але вже назавжди. Хіба городяни не така сама родина, а історичний цвинтар - унікальна реліквія?

 

Але один позитив у всій цій історії безумовно є. Так з"ясовується, хто розуміє і відчуває це місто, а хто тут лише мешкає. І це, як показує дискусія, не залежить ні від походження, ні від місця народження.

 

Живі для мертвих! Мертві для живих!