Руки геть від НАТО!
16.03.2022, 23:14
З одного боку вважаю не тільки правильним докоряти, говорити прикрі речі в очі керівникам Північноатлантичного альянсу, так як це робить нині значна частина українського суспільства, а й сам це роблю. Причому в моєму випадку біль і гнів викликає не стільки поведінка альянсу на початковому етапі російської агресії в Україну, як вся політики Брюсселя стосовно України упродовж щонайменше останніх двадцяти років.
Не треба зараз кидатися повторювати мені поширений штамп, що ключі до цього елітного клубу нібито весь час лежали у Києві. По-перше, усією своєю журналістською діяльністю упродовж останніх двох десятиліть я сам доклався до створення цього кліше. І справді частково згоден з цією тезою. Але так само твердо переконаний - це тільки частина правди. І це моє по-друге з даного приводу.
Той корумповано-олігархічний покруч, на який ми - хтось більше, хтось менше - але всі без винятку, перетворили нашу прекрасну країну однозначно справа тільки наших рук. Усі необхідні реформи для нормального функціонування державних інститутів наші владні мужі часто приймали тільки під шаленим тиском Заходу. Та й то одразу намагалися усіляко вихолостити їхній зміст. Причому без різниці, до якої політичної сили належали. Сусідні країни ніколи не будуть поважати і мати за союзника країну, де розкрадають бюджет, покривають корупціонерів, призначають на посади злочинців, де одіозний суд може ухвалити рішення про зняття електронного браслету з Медведведчука, наплювавши на всі законні підстави.
Але так само правда і те, що без чіткої перспективи членства, з постійним нагромадженням усе нових і нових, часто необґрунтованих відмовок, здоровим силам в політикумі і суспільстві складно було штовхати воза нашої євроінтеграції, запроваджувати необхідні реформи і змінювати країну. У країнах Балтії та Центральної Європи тільки перспектива реального членства у ЄС та НАТО стала тим стимулом, яка дозволила їм виконати власне домашнє завдання. Україна нічого цього і близько не мала. Навіть засвідчивши свою відданність європейським цінностям під час двох Майданів та російської агресії 2014 року.
І, нарешті, найголовніше. Усе перелічене зовсім не значить, що Україні слід від НАТО відмовитися. Навіть якщо там, затамуваши подих і тримаючи за це кулаки, чекають і навіть обережно підштовхують до такого кроку. Е ні, дорогі, полегшувати вам життя не будемо. Аж такого подарунку від України ви не заслужили. Не для того я підтримував вступ України до НАТО тоді, коли більшість співгромадян були проти цього, щоб зараз, коли це стало можливим, дозволити НАТО зістрибнути і не відповісти за базар.
Мало того, що кращі із кращих синів України віддають життя, захищають тепер Європу від східних варварів. Так ви ще хочете залишити їх наодинці з представниками старих політичних кланів, наскрізь прогнилою судовою системою, корумпованою владою після перемоги? Хто, як не ЄС і НАТО мають стати союзниками польових командирів, волонтерів, кращих представників громадянського суспільства у боротьбі з усією цією нечистю. На якій, в тому числі, лежить вина, що у запаленому мозку кремлівського маніяка могла зродитися думка у нашій слабкості і спонукати до нападу.
Але союзником не просто стурбованим і занепокоєним, а реальним - з чіткою перспективою членства України у НАТО. І не в захмарному майбутньому, а в реальній перспективі. І тоді цього разу, з такою підтримкою, у нас точно все вийде!
Тому, руки геть від НАТО!
Юрій ЧОРНЕЙ
