'Про таких народних месників, як опришок Лук'ян Кобилиця, слава не вмре, не поляже', - Генконсул Румунії в Чернівцях (колишній) Іліє Іван

"Про таких народних месників, як опришок Лук'ян Кобилиця, слава не вмре, не поляже", - Генконсул Румунії в Чернівцях (колишній) Іліє Іван

12.07.2023, 08:46

І, наче вчора пригадалася розмова по темі, з поважним дипломатом, з яким мав честь часто спілкуватися і який, до речі, відмінно володів українською мовою. Говорили чимало про подвижництво і путь нашого славного земляка, котрий, до честі нас усіх, був першим депутатом від Буковини у парламенті Австро-Угорщини. Та через свою звитяжну діяльність на благо гуцульського люду так і ні разу в ньому участі не брав.

Путь великого опришка в тій боротьбі був коротким. Мужньо боровся до самого скону свого життя. Достеменно відомо одне – Лук'ян Кобилиця загинув в гірському містечку Румунії, Гура-Гуморулуй. Разом з побратимом по спільній боротьбі, угорським опришком Ференцом Баркоші. Йому одному Кобилиця довіряв. На жаль, обидва не вбереглися: за версією їм підсипали у вино отрути, вкоротивши життя в одній із корчм містечка.

З'ясуванню причини загибелі нашого великого земляка та місця його поховання все життя присвятила вчителька історії з Путильщини, Марія Кочерган.

Ось про що і говорили не раз з Іліє Іваном.

"Чув і я про цю істинно патріотичну жінку, котра, як Ви зауважили, життя присвятила обставинам загибелі Лук'яна Кобилиці", – розповів генконсул.

– Надважливою подією ретельно займалися також і наші відповідальні служби та інстанції. На державному рівні. Але доповнити до того, що відомо про смерть опришка Кобилицю, так і не вдалося. Бо не збереглося жодних писемних згадок, які б може глибше прояснювали ситуацію.

– Знаю, пане консуле, що буковинська дослідниця за сприяння румунської влади та органів на всіх рівнях будь-що намагалася віднайти бодай гробівець Лук'яна Кобилиці або цвинтарок, де  він разом з побратимом Ференцом Баркоші були схоронені.

– Цим ретельно займалися також і наші служби на місцях, – додав Іліє Іван. – Але скажіть, як було це зробити, коли їх поховали, як безіменних та ще й невідомо на якому із старовинних кладовищ? Та все одно велика дяка вашій подвижниці з Буковинських Карпат, що своїм патріотичним подвижництвом вона заслужила вселюдської поваги.

 P.SШкодую за одним. Вже напередодні завершення своєї каденції Іліє Іван натякнув, що вкрай хотілося б йому побувати в Красному Долі, де зродився Лук'ян Кобилиця. "Та хоч зараз", – заохотив я його. Неодмінно побуваємо також у закутку чорних буків, де на хвилю-другу любив перепочити великий опришок. На жаль не вдалося. Така консульська служба.

 Іван Агатій

 ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Де тая могилка Лук'янова?

І я пам’ятаю Лук’яна Кобилицю, але того, що із останніх родичів великого опришка, котрий душу і серце за волю та долю горян положив…

ДОВІДКОВО:
 
КОБИЛИЦЯ Лук'ян (1812–24. 10.1851) – громад. та політ. діяч, кер. сел. руху на Буковині в 40-х рр. 19 ст. Н. в с.Путила-Сторонець (нині смт Путила) в сім'ї селянина-кріпака. 1839 обраний селянами уповноваженим громади, протягом кількох років організовував подання скарг до окружної й галицької крайової адміністрацій та у вищі органи влади у Відніна утиски дідичів. У відповідь на заборону селянам користуватися лісами, визнаними власністю дідичів, 1843–44 очолив активний виступ 22 сільс. громад Русько-Довгопільської дільниці, які оголосили ліси та пасовища своєю власністю, усунули панську адміністрацію (див. Домінії) й припинили виконання панщини та ін. повинностей, самочинно переобрали сільс. старшину, вимагали переведення до категорії державних селян, домагалися заснування шкіл. Виступ було припинено за допомогою урядових військ, а К. був заарештований та ув'язнений. Під час революції 1848–49 в Австрійс. імперії (див. Революції 1848–1849 в Європі) 1848 селяни обрали К. депутатом Віденського рейхстагу, де він відстоював інтереси своїх виборців, передавав у вищі інстанції їхні скарги на утиски з боку дідичів і вимоги вернути відібрані ними ліси та пасовища, голосував за скасування сел. повинностей без виплати викупу дідичам. У відповідь на обмежену селянську реформу 1848 в Галичині, на Буковині та Закарпатті в листоп. 1848 очолив повстання гірських сіл Вижницької і Сторожинецької дільниць, які оволоділи спірними лісами й полонинами та оголосили їх своєю власністю, відмовилися платити за користування ними й коритися місц. органам влади, взяли під контроль озброєних загонів гірські дороги. Охоплені повстанням сільс. громади в петиціях до австрійс. парламенту (рейхстагу) домагалися залишення Буковини в складі Галичини всупереч вимогам румун. верхівки виділити її в окрему автономну адм. одиницю в складі Австрійс. монархії. Повстання тривало до літа 1849 й припинилося внаслідок застосування до повстанців військ. сили, ув'язнення 10 сел. керівників, конфіскації майна. В квіт. 1850 К. був заарештований і висланий до м. Гура-Гумора (нині м. Гура-Хуморулуй, Румунія), де він помер унаслідок тяжкої хвороби, спричиненої катуваннями у в'язниці. Постать мужнього сел. ватажка оспівана в нар. піснях. Ю.Федькович присвятив йому поему "Лук'ян Кобилиця".
 
Автор: 
дата публікації на http://resource.history.org.ua/: 2007 р. 
 
Література:
  1. Франко І. Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині ХIХ в. "ЗНТШ", 1902, т. 49
  2. Шевченко Ф.П. Лук'ян Кобилиця: З історії антифеодальної боротьби селянства Буковини в першій половині ХIХ в. К., 1958
  3. Історія Української РСР, т. 3. К., 1978
  4. Нариси з історії Північної Буковини. К., 1980
  5. Франко І. Зібрання творів, т. 47. К., 1986
  6. Добржанський О. Національний рух українців Буковини другої половини ХIХ – початку ХХ ст. Чернівці, 1999.
1