Представник МЗС України в Ужгороді розповів, як Буковина стала тиловою базою для повоєнного відновлення

Інтерв'ю з представником МЗС України в місті Ужгороді Іваном Лукачуком.

«Такої думки всі наші закордонні партнери включно з керівництвом Єврокомісії», — стверджує представник МЗС України в місті Ужгороді Іван Лукачук (на знімку).

Допомога наших сусідів не припиняється

— Іване Миколайовичу, насамперед прошу коротко пояснити читачам, яка місія покладається на очолюване вами представництво, що розташоване в найзахіднішому обласному центрі України?

— Основне завдання — забезпечити реалізацію державними органами, розташованими в межах округу представництва, єдиного зовнішньополітичного курсу України, дотримання місцевими держорганами виконання міжнародних договорів України, надання їм відповідної консультаційної, методичної та інформаційної підтримки і роз’яснень.

Також здійснюємо комунікацію з акредитованими іноземними консульськими установами і на постійній основі проводимо прийом громадян з певного кола питань. Зокрема, витребування та легалізації/апостилювання документів.

— Усередині України діють три представництва МЗС, місія яких — сприяти органам державної влади в регіонах належно здійснювати політику уряду в сфері зовнішніх зносин. На що за умов війни робиться пріоритетний наголос?

— Представництва МЗС на території України входять до системи органів дипломатичної служби і утворюються в областях, де діють, іноземні консульські установи чи представництва міжнародних організацій, а це — прикордонні регіони. На сьогодні, окрім представництва в Ужгороді, повноваження якого поширюється на три західні області України (Закарпатську, Івано-Франківську та Чернівецьку), діють також представництва у Львові та Одесі.

Розширення міжнародних зв’язків та інтенсифікація транскордонного співробітництва місцевими органами влади є вагомим компонентом зовнішньої політики України, а особливо в умовах повномасштабної кремлівської агресії і величезних завдань з подолання варварських її наслідків шляхом залучення на регіональному рівні міжнародної гуманітарної та фінансової допомоги, реалізації транскордонних проектів, а в першу чергу тих, які лежать на поверхні роками. 

— Отже, дипломатичний округ представництва МЗС в Ужгороді охоплює три області на кордоні з чотирма країнами Євросоюзу і Молдовою. Війна не могла істотно не змінити відносини з цими нашими сусідами…

— Так. Це зумовлено географічним розташуванням регіонів — на державному кордоні України з чотирма країнами Європейського Союзу і НАТО, а також з Молдовою. Саме до цих країн спостерігався найбільший потік громадян України, які були вимушені евакуйовуватися від московських варварських обстрілів сходу та півдня України. І наші сусіди прийняли всіх, забезпечивши першою необхідною допомогою.

А за умов припинення судноплавства і авіасполучення саме з цих країн або через ці країни надходили основні обсяги гуманітарної допомоги: пальне, генератори — й усе необхідне як для забезпечення життєдіяльності держави в умовах повномасштабної війни, так і для відсічі агресору. Допомога з боку наших сусідів не припиняється і досі. За це Україна і українці щиро вдячні.

— Ви комунікуєте з генеральними консульствами і консульствами Словаччини, Угорщини і Румунії… Якщо трошки відійти од мови дипломатичної: консули яких держав найбільш активні за час агресії у сприянні надання гуманітарної допомоги Україні, а тепер у перевезенні вітчизняного збіжжя за кордон?

— Так, звісно. Ми підтримуємо робочі контакти з керівництвом і персоналом іноземних консульських установ, які функціонують на території округу представництва. А це й Генконсульство Румунії в Чернівцях, і консульство Румунії в селищі Солотвино, й Генконсульство Угорщини в Ужгороді, й консульство Угорщини в Берегові, а також Генконсульство Словацької Республіки в Ужгороді. Попри це ми налагодили контакти також із Генконсульством Республіки Польща у Львові.

Незалежно від мови дипломатії, треба визнати, що всі, без винятку, іноземні консульські установи з перших годин повномасштабного російського вторгнення працювали разом з місцевими органами влади для забезпечення і пропуску вимушено переміщених осіб через кордон, і вантажів гуманітарної допомоги в Україну. За свідченнями наших місцевих органів, керівники і дипломати консульських установ у перші дні російського вторгнення навіть ночували в пунктах пропуску.

Представництво МЗС зі свого боку координувало дії як з підрозділами МЗС і закордонними дипустановами України, так і з місцевими органами влади щодо надання допомоги нашим громадянам та іноземцям при перетині кордону, а також іноземним диппредставництвам у забезпеченні їх роботи.

Пункти пропуску стали об’єктами критичної інфраструктури

— Про роль і розвиток, зокрема, транскордонної співпраці між суміжними регіонами держав-сусідів і українськими областями хотілося б почути окремо…

— Прикордонні регіони України — Закарпатська, Івано-Франківська та Чернівецька області — володіють неабиякою інвестиційною привабливістю та перспективами розвитку, зокрема і в умовах воєнного стану. Адже вже зараз перетворюються на тилову базу для подальшого повоєнного відновлення України. Це підтверджують всі наші закордонні партнери включно з керівництвом Єврокомісії.

Наприклад, торік ми спостерігали, що попри певні обмеження, пов’язані з введенням в Україні воєнного стану, залишалася досить активною діяльність цих регіонів у сфері розвитку міжнародних відносин та зовнішньоекономічної співпраці. Відбувалися активні контакти із суб’єктами іноземних держав та заходи міжнародного характеру, важливі для України у протидії агресії рф, а значимість окремих із них навіть істотно зросла.

Досить активною і успішною є робота місцевих органів влади, спрямована на мінімізацію певного дисбалансу в розвитку транскордонного співробітництва. Зокрема, йдеться про активізацію співробітництва і партнерських відносин із прикордонними регіонами Румунії та Словаччини, а також Польщі. Водночас триває активне налагодження співробітництва західних регіонів України з Австрією, Німеччиною та Чехією.

— Нинішня війна показала, яке величезне значення мають пункти пропуску на західних кордонах. Тож як би ви коротко охарактеризували оновлення, до прикладу, діючих КПП у межах Закарпатської області та розбудову в перспективі нових?

— В умовах повномасштабної російської агресії пункти пропуску через державний кордон України з нашими партнерами — країнами ЄС і НАТО — без перебільшення стали об’єктами критичної інфраструктури. І йдеться не тільки про перетин кордону нашими громадянами, а насамперед про вантажні перевезення: перетин кордону продукцією українських виробників і забезпечення нашого критичного експорту/імпорту в умовах блокади кремлем українських морських портів. А розвиток прикордонної інфраструктури є основною умовою для активізації транскордонного співробітництва та міжрегіональних зв’язків українських областей Карпатського регіону. Й насамперед це стосується Закарпатської області, яка вже є воротами України до чотирьох країн ЄС, а також до балканських держав.

Попри досить розвинену інфраструктуру пунктів пропуску, зокрема з Угорщиною (сім пунктів пропуску на 120-кілометровій ділянці кордону) та зі Словаччиною (на 100 км відрізку кордону діє п’ять пунктів пропуску, два з яких залізничні, а один пішохідний), є значний потенціал для подальшого розвитку інфраструктури і з іншими країнами ЄС. Насамперед з Румунією. Адже на більш ніж 200 км кордону в межах Закарпаття діють лише чотири пункти пропуску, з яких два залізничні, котрі десятки років не працювали (загалом на кордоні України з Румунією є всього сім сухопутних ПП (три — автомобільні та чотири — залізничні) та чотири — для водних видів транспорту), а також і з Польщею, з якою в межах Закарпаття немає жодного ПП, хоча така можливість є. Мова — про можливість відкриття КПП «Лубня—Волосате».

Надзвичайно важливим транскордонним інфраструктурним проектом для розвитку регіонів стане повноцінне відновлення руху залізничною колією через українсько-румунський кордон «Тересва — Кимпулунг-ла-Тиса» та «Ділове — Валя Вишеулуй», що дасть можливість з’єднати обласні центри Закарпаття, Івано-Франківщини і Буковини через регіональний центр румунської Мараморощини — повітовий центр Сігет-Марамороський. З початком руху в січні цього року міжнародного потяга Рахів (Україна) — Валя Вишеулуй (Румунія) було зроблено перший важливий крок. Ми продемонстрували, що попри російську навалу, здатні реалізовувати амбітні інфраструктурні проекти міжнародного масштабу.

Не забуваймо, що пункти пропуску на рубежах України з державами ЄС — це євроінтеграційні проекти, які не лише полегшують перетин державного кордону для українських громадян і виробників, а й відкривають можливості для з’єднання європейських транспортних магістралей (автомобільних і залізничних) із системою шляхів сполучення України.

Відкриття нових КПП і зміни статусу наявних

— Мабуть, нині чи не найбільша увага приділяється перетину кордону вантажівками, які везуть до Європи і далі товари вітчизняного експорту, а у зворотному напрямку — потрібний нам крам та різні засоби…

— Так, на жаль, ми — свідки кілометрових черг вантажівок перед КПП. Це — наслідок перенаправлення вантажопотоку на сухопутні ПП через блокування російським агресором українських морських портів. По-друге, ми зіткнулися з неготовністю інфраструктури наземних пунктів пропуску до такого різкого збільшення вантажопотоку.

Тож зараз МЗС і закордонні дипломатичні установи проводять комунікацію з нашими партнерами в сусідніх країнах з просування пропозицій щодо відкриття нових пунктів пропуску та зміни статусу наявних. Мета — запровадження на них вантажного руху, аби хоча б частково зменшити черги. Торік у листопаді та в лютому нинішнього року в Чернівецькій області на кордоні з Румунією відкрили нові пункти пропуску «Красноїльськ» і «Дяківці».

Докладаємо зусиль для завершення переговорів щодо відкриття автомобільного пункту пропуску (без обмеження ваги транспорту) «Біла Церква — Сігету-Мармацієй» з будівництвом мостового переходу через річку Тису на українсько-румунському кордоні.

Є надії на зрушення з мертвої точки і переговорного процесу з угорською стороною, результатом якого має стати запровадження вантажного руху для порожніх вантажівок у пункті пропуску «Лужанка—Берегшурань» і відкриття нового пункту пропуску для пасажирського руху «Велика Паладь — Надь Годош».

Водночас слід розуміти, що переговори про відкриття нових і зміну статусу наявних пунктів пропуску передбачає міжвідомче узгодження з усіма причетними органами влади та місцевого самоврядування як з українського боку, так і з боку закордонних партнерів, що є далеко не простим і не швидким процесом. Бо, окрім очевидних фінансових витрат, потрібно узгодити цілу низку питань: від спроможності чи розрахункової завантаженості прикордонної транспортної мережі — до впливу на довкілля прилеглих територій.

Тож, на нашу думку, доцільним вбачається будівництво пунктів пропуску для всіх видів руху без обмеження ваги транспортних засобів у вже передбачених міжурядовими угодами точках перетину кордону автомагістралями. Зокрема, в рамках П’ятого пан’європейського транспортного коридору. Це вже не потребує додаткового міжнародного переговорного процесу, а узгодження технічних деталей для їх спорудження разом з під’їзними ділянками автомагістралей може розпочинатися просто зараз.

Представництво готове сприяти причетним органам влади України в просуванні таких проектів та отриманні фінансової підтримки з боку іноземних партнерів, зокрема інституцій ЄС. Там запевняють, що готові, навіть в умовах воєнного стану ще до нашої перемоги над ворогом, розглянути масштабні інфраструктурні проекти загальнонаціонального значення на предмет фінансування з фондів ЄС, зарезервованих на повоєнну відбудову України. 

— Ми логічно дійшли до того, що читачів «Голосу України» цікавить найбільше: продовження автомагістралей П’ятого пан’європейського транспортного коридору територією України, зокрема, зі словацького боку — D1 і угорського — М3. Тим паче зараз, коли український уряд веде предметну розмову про відбудову України після завершення війни і Перемоги?

— Відповідь на це питання не належить до компетенції представництва МЗС України. Але ви правильно міркуєте: зведення пунктів пропуску в точках перетину кордону європейськими автомагістралями однозначно розв’яже проблеми швидшої доставки товарів критичного експорту і зменшить черги вантажівок.

Вочевидь ці пункти пропуску будуть нам вкрай необхідні під час відбудови нашої держави після Перемоги над ворогом. І потрібно вже готуватися, створюючи всі умови для максимально швидкого перетину кордону і доставки вантажів углиб України. Як я вже казав, договірно-правова база для відкриття ПП у рамках П’ятого пан’європейського транспортного коридору і зі словацькою, і з угорською сторонами вже готова багато років.

Зі Словаччиною йдеться про пункти пропуску в точках перетину кордону автомагістраллю Д1: «Сторожниця — Загор» і «Соломоново — Чієрна», а також з Угорщиною — в точці перетину кордону автобаном М3: КПП «Дийда — Берегдароц» та магістраллю М34: «Загонь — Чоп» із будівництвом у перспективі нового мосту через річку Тису.

Проекти з розвитку прикордонної інфраструктури з країнами ЄС та магістральних під’їзних шляхів до них можуть розглядатися як євроінтеграційні проекти загальнодержавного і міжнародного значення, реалізація котрих стане запорукою залучення в зазначені прикордонні регіони як зовнішніх, так і внутрішніх інвестицій та створення надійної основи для розвитку традиційних та нових видів місцевої економіки, сфери послуг і туризму, а також слугуватиме базою для повоєнної відбудови України.

— Як відчуваєте: не втомилися наші сусіди продовжувати допомагати Україні?

— Не тільки не бачу якоїсь втоми, а навпаки — готовність нам допомагати ще більше, зокрема і співфінансувати, аби разом реалізовувати великі інфраструктурні проекти.

Із досьє «Голосу УкраЇни»

Іван Лукачук народився 14 травня 1970 р. у селі Луг Рахівського району на Закарпатті. 1993 року закінчив Львівський політехнічний інститут (інженер-будівельник), 1997-го — Українську академію державного управління при Президентові України (магістр державного управління), 2020-го — Львівський національний університет   ім. Івана Франка (міжнародні економічні відносини). На державній службі з осені 1994 року, в системі МЗС України з літа 1998-го — на різних посадах у центральному апараті та в закордонних дипустановах. Працював радником Посольства України в Угорщині. Володіє англійською і угорською мовами. Одружений, виховує доньку (2003 р. н.).

Ужгород.

Автор: Василь НИТКА

Фото автора.

Джерело: http://www.golos.com.ua/article/371020

 Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS благодійним внеском.