Пошлятина? Але від Тимошика (репліка Заслуженого журналіста України Івана Агатія)

Рубрика «Репліка»

Ой леле! Маловідомий у вчених колах Микола Тимошик, подейкують, пише книгу про Буковину. «Доленосну». І все про все, охоплюючи її терени від Дністра до Буковинсько-покутських Карпат. Для осяжнішого наповнення «фактажем» майбутнього чтива він безцеремонно за відсутності завідуючого Музеєм Ольги Кобилянської відомого в Україні поета, письменника, члена НСПУ Володимира Вознюка зазирнув до музею. Начебто у статусі рядового відвідувача, але при цьому чомусь забув купити вхідного квитка. Нехай. Сарака ж для науки старається. По відвідинах музею він зварганив таку пошлятину, від якої тхне так, що треба руки довго мити господарським милом.

Уперто і тривало лупаючи очима із зали до зали, від експонату до експонату Тимошик брав на приціл винятково те, що, на його хвору голову, пахне «радянщиною». Забуваючи клепкою, що це музей, в якому хоч крути-верти, але фактів з історії, які фундаментально торкнулися життя і творчості Ольги Кобилянської на її короткому путі не оминути. Ну так уже склалося: і того, що було, і того, що перетерпіла буковинська орлиця з властивим для себе характером у вирі того часу. Зокрема і в її біографії. Були в письменниці осяжні злети, були й падіння, а хто ж не помиляється, коли навіть святі апостоли гріховно ішли по життю.

А Тимошику чхати: в своєму чтиві, в якому від рядка до рядка тхне пошлятиною, він жодного доброго слова не мовив на адресу працівників музею, котрі упродовж його функціонування чимало зробили і таки добилися, аби відвідувач повніше дізнався про життя і творчість талановитої і незабутньої в часі землячки, не оминувши й тернів на її Богом судженому швидкоплинному путі.

А Тимошику з його недолугим поглядом на обставини все по цимбалах. Зазирнув, угледів те, задля чого й навідав музей. А опісля бігом-бігом і зварганив пошлятину. Упевнюючись, що це додасть успіху майбутньому чтиву. З-під руки не будь-кого, а самого професора, а там дивись і… академіка в рясі. З душком.

Одне насамкінець тобі пораджу: не зазирай більше в музей нашої великої письменниці — там тебе не чекають. Навіть, не доведи Господи, й у мантії академіка. Втямив, горе-професоре?!

Іван Агатій