Порада з кулінарії: Суміші й нарізки псуються найперше (Золоті оплески-2015: День другий)

Другого дня Х фестивалю театральної комедії «Золоті оплески Буковини» музичну комедію «Медовий місяць або Ноїв ковчег» представив на суд глядачів і журі Вінницький академічний музично-драматичний театр імені Миколи Садовського. Вінничани брали участь практично в  усіх попередніх фестивалях і відклалися у свідомості чернівецького глядача як театр… скажімо так, надійний, який і до комедії ставиться серйозно.

На ранок після вистави я вже думаю, що, разом з іншими сподіваннями, саме це очікування могло зле пожартувати зі мною (коби лиш зі мною!). Немає гірше розбиратися в тому, що тобі не сподобалося. Але спробую…

Сюжет п’єси, написаної Віталієм Селезньовим і поставленої режисером Тарасом Мазуром, доволі простенький, але саме на театральному фестивалі міг сприйнятися цілком гідно, адже дія відбувається за кулісами – неозначеного іменем, скажімо так, типового – театру. Молоде акторське подружжя (артисти Ольга Буга-Костюк, Сергій Мазур) – щойно з РАГСу – просить у директора театру (заслужений артист України Валерій Прусс) відпустку на місяць, аби провести його… у Парижі. Директор милостиво відпускає їм належні за законом три дні, та й ті, як виявляється, лише… чоловікові, бо на молоду очікує дуже своєрідний ангажемент. Її запрошує стати своєю «асистенткою» новоявлений спонсор театру (заслужений артист України Анатолій Вольський), від якого директор (який одразу викликає ремінісценцію із славнозвісним Огурцовим у виконанні Ігора Ільїнського) вже й гроші взяв.

Власне,  і з цього можна зробити гарну й смішну виставу, адже глядачеві завжди цікаво дізнаватися, що ж робиться там, за лаштунками… Та оцей залаштунковий простір постановник заповнює безліччю окремих номерів (як називає сам п. Мазур – «кліпової нарізки»), об’єднаних лише тим, що відбуваються там, де й головні події сюжету. Тут тобі й портретна схожість спонсора із… (отут сперечалися, адже деталі, риси, манери образу теж складені, як пазли з різних картинок) Кобзоном-Порошенком-Януковичем, і балетмейстер із натяками на нетрадиційну, скажімо так, орієнтацію, і червоні прапорці, і тільняшки з безкозирками, і ліричні дуети головних героїв під фонограму, і пародія на «людей в чорному» в балетному номері охоронців бізнесмена…  Даруйте, коли чогось не згадала…

Достатньо зауважити, що перші за час вистави оплески аж на половині другої дії отримала заслужена артистка України Надія Кривцун у ролі Мадонни Іванівни під час номера у перуці за модою XVIII століття із корабликом на голові.  

Усе це – від фізкультурних «пірамід», відгуку тридцятих, аж до класичного балетного номера – присолене часом несмаком, натужністю й відвертою вульгарністю, змішується у такий дикий «вінегрет» знахідок і провалів, що кілька хвилин по закінченню вистави ошелешено не могла відповісти на простеньке запитання: що це було?

Спроба опанувати жанр ревю (звідси й Огурцов з «Карнавальної ночі»?) чи концерт у сільському клубі? Спроба осучаснити репертуар? Та хіба може вульгарність покращити хоча б щось? Може, актори вирішили показати усе, що вміють робити?

Якби це було лише в мене таке враження – мабуть, промовчала б: завжди ж існує ймовірність твоєї власної помилки. Але так само ошелешені були й мої друзі-колеги-знайомі, із якими спілкувалися в антракті та після вистави.

Спробувала перечитати назву вистави, другу її частину про Ноїв ковчег. Може, актори вистави увесь цей безлад прочитали в Біблії? Але ж Господь велів праведнику Ною побудувати ковчег, аби врятувати живе на землі саме від безладу всесвітнього потопу…

І вкотре пораділа за наших глядачів: по закінченні вистави, після деякої, може, ледь помітної, паузи, вони встали, аплодуючи. Тобто вистава, як і належить фестивальному показу, закінчилася святково.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Енеїда»: Троянці ні при чому… (Золоті оплески-2015: День перший)

 Форум на канапі

Журналістам і мистецтвознавцям з альтернативного журі трохи легше було на обговоренні, адже члени професійного журі пов’язані з акторами, як наголосив директор фестивалю Юрій Марчак, майже родинними зв’язками. Та й узагалі, за доброзичливої атмосфери, яка вже понад 10 років триває на обговореннях фестивальних показів, усім присутнім було дуже важко зазначати якісь недоліки: похвалити завжди… фестивальніше.  

Ірина Вишневська, театрознавець, журналіст, голова альтернативного журі:

– Дуже невдячна справа – розпочинати обговорення у такому випадку. Мені дуже прикро, я відчуваю просто шок: несмак, вульгарність. Жахлива драматургія, жахлива режисерська робота. Шкода розчаровуватися. Чекали від вінничан чогось більш достойного.

Олександр Білоус, головний редактор інформаційного порталу «Факти», член альтернативного журі:

– Я журналіст, приходжу на виставу, щоби отримати від неї задоволення. Оцінювати будуть професіонали. Сказати, що як глядач, я все зрозумів – не можу. Не побачив режисерської думки.

Галина Канарська, театрознавець, перекладач (Львів):  

 (до режисера Тараса Мазура) – Ви в лабіринті асоціацій самі не розгубилися? Вистава переобтяжена вашими асоціаціями. Серед них є й неприпустимі, як на мене. Кобзон з портретом в руках виглядав як… Порошенко. А це вже, надто у час війни, виглядає як нелюбов до президента й неповага до власної держави. Неетично. Я люблю вистави, коли, навіть знаючи п’єсу, не знаєш, що буде далі. Тут же усе було цілком передбачуване. Може й не капусняк, але якийсь екстравагантний борщ, даруйте за асоціації… І ще зауваження щодо мови: чому всі «погані» хлопці обов’язково говорять російською? У нас що, українців поганих бракує?

Повторюся: забагато усього намішано на таку простеньку річ.

І наостанок компліментарно дякую Валерієві Пруссу за роль директора.

Ганна Веселовська, театральний критик, доктор мистецтвознавства (Київ):

– Мені здається, тут велика проблема із визначенням жанру. Кожний номер окремо міг би існувати, і є ж нормальна лінія сюжету. Зробити ревю? Але цей жанр потребує тоді конферансу. І у вас є такий герой – монтер. Є гарна пара закоханих. Але чогось треба дотримуватися. Асорті має складатися в єдине ціле.

І скажу таку крамольну річ: у драмі можна щось грати  недобре, у загальному русі сюжету воно сховається. А у ревю все має бути на висоті.

Можу вас навіть привітати: сучасна комедія завжди потрібна. Але треба працювати відповідально. Успіх не лише у ставленні пересічного глядача. Бо він за зустріч із театром готовий душу віддати. А ми мусимо бути відповідальними.

Лариса Недін, актриса театру і кіно, ведуча радіопрограм Національної радіокомпанії України:

– Мені захотілося встати перед вами. Невдала вистава – це верхівка айсберга. По суті – велика драма. У акторів та режисера конкретної вистави немає вибору. Театр існує в рамках певної естетики, створеної її керівництвом. Багато років вона забезпечувала успіх виставі за виставою. Але епохи минають. Потрібні зміни. Може час поговорити в колективі про це? По-доброму, без скандалів?

До речі, на минулому фестивалі я робила зауваження щодо сценічної мови і можу зазначити, що він покращився відтоді.

Злободення завжди грати важко. І чи потрібно було робити на такому матеріалі? П’єса відверто слабка.

Зауважу ще, що Надія Кривцун у ролі Мадонни Іванівни і Максим Какарькін (балетмейстер) існують в іншій, відмінній від інших персонажів праді, от вони були мені цікавими.

Тетяна Логуш, президент Міжнародного благодійного фонду «Мистецька скарбниця», співзасновник літературного конкурсу «Коронація слова» (Київ):

– А мені сподобалося: впізнавані фігури, гостра, яскрава сатира… Гарні ліричні пісні із гарними словами. Критики мусять казати зауваження, глядачам сподобалося.

Вадим Сікорський, заслужений діяч мистецтв України, режисер-постановник Національного академічного драматичного театру ім. М. Заньковецької (Львів):

– Всі прекрасно знають, що я люблю цей театр. Я поставив тут три вистави, склалися справжні стосунки. У театру є хороший потенціал. У цій ситуації мені найважче. Звичайно, я підтримую критику. Але я багато років працював як актор, тож ставлю себе на місце виконавців. Ставлю перед собою запитання: чи міг би я відмовитися брати в цьому участь? Адже актори – люди. У них сім’ї, квартири, кредити… Звичайно, собі я відповідаю, що я не буду там.

У театрі ми часто забуваємо, що насправді відбувається у світі, і приймаємо те, що нам пропонується зі сцени. Та варто орієнтуватися все ж таки на справжнє, бо життя коротке.

А повертаючись до конкретної вистави, зауважу, що тут певний несмак. Кобзон чи не Кобзон – це другорядне. Я не знаю закоханих пар, які так поводилися б. Із глядачем треба говорити, а не купувати його тілом. Ви ж самі так не думаєте, як поводяться ваші герої. Ви читаєте книжки, знаєте, як працюють інші режисери. Може, фестиваль і є для того, аби визначитися, якою мовою, якою естетикою розмовляти із залом.

Богдан Струтинський, народний артист України, директор і художній керівник Національного академічного театру оперети, голова професійного журі (Київ):

– Я цілком згоден, що Кобзон – це другорядне. Скажу так, як відчуваю. Побачив багато органічних акторів, особливо коли вони перебувають «в зоні мовчання». А коли вони починають говорити – все ламається. Спосіб існування персонажів на сцені закодований неправильно. Може, лише директор у виконанні Валерія Прусса існував у одному режимі.

Використовувати фонограму – це не злочин. Але вона у вас неякісна. До речі, теж зазначу, що доволі правильно інтонує Мадонна Іванівна (Надія Кривцун). Фонограму поміняйте. Ви ж чуєте: коли звучить Свиридов – зовсім інша музика.

В балету не вистачає станка – тобто відточеності, школи. А потенціал є, і треба відпрацювати до кінця.

Театр покликаний проявляти в мені всі якості. Коли так багато зайвого, втрачається простота й органіка дії. Шкода, що трупа неправильно закцентована.

Не можна брати для постановки таку драматургію. Вона провальна апріорі. Сюжет кліповий, натужні штампи. Так буквально не можна робити. Тут згадується дешевизна колишньої муз комедії: подражнити хохла. Нинішні актори повинні виховуватися на іншій драматургії. Це обговорення – не момент для образ. Це дорога. Усе треба пройти й зробити кореляцію. Актор повинен мати в собі інстинкт самозбереження і не давати себе знищити. Будь-яке зверхзавдання треба грати у власній органіці.

Тарас Мазур, режисер-постановник обговорюваної вистави:

– Не з усім погоджуюсь. Можливо, й справді багато всього, в одну концепцію вкласти важко. Я буду відповідати про свою роботу. Я мав завдання  (від кого, так і не прозвучало – авт.) поставити політичну карикатуру. Тому й взяли еклектику життєвих ситуацій у кліповій нарізці. Ми – режисер і актори – приречені пливти на одному човні. Вийшло-не вийшло, це вже не нам вирішувати.

Володимир Лозовський, директор Вінницькогоакадемічного музично-драматичного театру імені Миколи Садовського:

– Ми з колегами практично були готові до такого обговорення. Але є й позитивні речі: журі професійно, по-діловому й навіть доброзичливо розібрало усі наші помилки.  Скажу чесно: дуже кортіло потрапити до Чернівців на фестиваль, а усе комедійне, що є в нашому репертуарі, ми показали минулими роками. А фестиваль потрібен.

Юрій Марчак, директор Чернівецького облмуздраму, директор «Золотих оплесків»:

– Мені хотілося б, щоби на фестивалі наша театральна родина все-таки розуміла, що ми – родина. І хочу саме сьогодні, увечері, сказати, що я вас усіх люблю. Всі для мене друзі.

Так, Театр буде жити вічно. Але ми того вічного життя не маємо. Мусимо жити й творити все тепер. Я актор, і я живу сьогодні. І хочу сказати від себе і від колег: не беріть кредитів…

Лариса ХОМИЧ, театральний оглядач