Похорон через... 800 років

ХОЧЕШ НЕ ХОЧЕШ, але куди не ступиш на василівській землі, тут усе нагадує про історію, яку в силу Богом дарованих обставин довелося пережити тільки його славному люду. Шкода, що притуплюється пам'ять у буденній суєті. Однак Василіву досі збереженими обрисами Білокам'яного храму, зруйнованого татаро-монголами в 1240-1242 роках, печерного монастиря, величного замчища, пристані на правому березі Дністра, військового городища (усього не перелічиш) є тією частиночкою України, що становить її гордість. Завдяки людям, котрі під проводом древньоруських князів вибудували тут унікальне на той час місто з 16-20-тисячним населенням, десятком ремесел та промислів, життя у Василеві вирувало, можливо, так бурхливо, як ніде більше на континенті. І коли під час чергового екскурсу в історію села дізнався, що нині в ньому проживає всього якихось півтори тисячі чоловік, на серці стало неймовірно журно. Від усвідомлення, що село пропадає в буквальному розумінні слова.

І, насамперед, тому, що молодій людині тут ніде прихилити голову. Як сказав мені з гіркотою один чоловік похилого віку, в селі «працюють» тільки школа, сільрада, магазин. І все. Кілька юнаків, що демобілізувалися з армії, аби забутися у вихорі проблем, шукають розради біля генделика. Щоправда, один позитив таки є – до Василева тягнуть природний газ. Але, видно, недотягнемо, – зізнався один з розпорядників кооперативу з виконання цих робіт. – Чому? У людей – ні копійки за душею. А з пенсіонера що візьмеш?» Зате пощастило на сенсаційну знахідку. Під час прокладання газу на одній з вулиць у центрі села було виявлено поховання молодої жінки та кількох дітей. За висновками фахівців, що побували у Василеві, добре збереженим останкам, у тому числі й фрагментам домовин з червоного дерева, щонайменше 800 років, і, за 3 всіма ознаками, на цьому місці був розміщений один з давньоруських цвинтарів. Під орудою вчительки історії та завідуючої краєзнавчим музеєм села Марії Василівни Смук останки древніх предків бережливо зібрали і днями з усіма православними почестями їх удруге перепоховають на вже згаданому давньоруському цвинтарі. Як істинний патріот села, щира шанувальниця його минувшини, вона журиться не нажуриться.

– Знайшли останки наших предків у цьому місці, виявлять їх і на інших вулицях, припускається думки Марія Василівна. – Адже буде газ в оселях, чи не буде – землю все одно розриють, а заодно й прах поховань. Десь у тих цивілізованих світах за такої обставини газову мережу негайно зациклили 6 повітряним методом. А в нас робиться як попало, бо ми бідні – й на похорон люди сьогодні заледве стягаються.

Після почутого подумалося: постав би з праху древньоруський князь Василько Ростиславович, внук Ярослава Мудрого, котрий заснував місто і славно правив ним, то від того, що побачив би на цій святій для себе місцині, він неодмінно б у землю провалився. Адже на ще свіжому в пам'яті зламі 90-х років у славному Василеві посеред білого дня цілком свідомо знищили музей історії, і хтось не без вигоди прихопив безцінні та не взяті на облік релі давньоруської культури. А ми нарікаємо на «звитяжну роботу газовиків. Та вони за хорошу плату голубе паливо навіть по вцілілому слов'янському цвинтарі хоч сьогодні проведуть.

А Марія Василівна, мов працелюбна бджілка, по крупинці усе збирає, досліджує, аналізує і діточок у школі навчає шанувати історію рідного села, якої, без перебільшення, сьогодні не має жодний населений пункт України. Коли прибули до місця Білокам'яного храму, вчителька ледь не заплакала, показуючи, як на очах сповзають униз рештки підмурку унікальної споруди. Пожуриться, пожуриться, та й по всьому. Проблем у державі ого! як багато. А тут ще якийсь Білокам'яний храм! – Хіба це актуально, коли бюджет тріщить? Правда, вражаючий «аргумент», що зовсім не на користь окрайцям культури трипільського та черняхівського періоду у Василеві? Зрештою, кому з чиновників, що розпоряджаються тим бюджетом, вистачить снаги виділити якусь дещицю коштів на постійне дослідження пам'яток історії села? Наприклад, бодай тієї, що стосується знайденого у Василеві саркофага з плитою, на якій є знаки роду Рюриковичів. Якраз попередні дослідження останків поховання дозволяють припустити, що в ньому міг бути похований князь Василько Ростиславович, у крайньому разі його син Ігор-Іван. Тим паче, що поховання були знайдені у самому приміщенні Білокам'яного храму, де вічний спочинок знаходили тільки дуже знатні персони. Ех, привідкрити б це темне віконечко василівської історії. Та де взяти кошти на це? 

 Багато пережив Василів, що стояв на перетині багать ох торговельних шляхів. Як упродовж довговікової історії не боронили князі-русичі його від лютих ворогів, одначе татаро-монголи все одно впень понищили місто, яке після великих пожеж навіки втратило свій статус десь на обрізі 1230 року. Ступаючи його непримітними вуличками, де маячить багато вже спорожнілих хатинок, подумав і про сучасніших монголів». Тих, хто в 90-ті роки без відома сільської влади, директора музею силоміць вивіз з нього унікальні експонати, багато з яких безслідно зникли. тих, хто сьогодні реально може, але не хоче подбати, аби не забулася історія унікального в державі села. Але щиро віриться, що таким, як Марія Василівна Смук, воістину ніколи не буде переводу. Вона з того красного роду, що й князь Василько Ростиславович, онук великого Ярослава Мудрого, які з дружинами-родинами на хрест життя положили, аби постав над Дністром Василів.

Іван Агатій

 

Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS благодійним внеском.