Переселився до хотинського Рукшина – і одразу до роботи стажером в полі
Він, цей хлопчина, долею-неволею, на превелике горе, ставши переселенцем, отримав в хотинському Рукшині те, що й інші: надійний прихисток, господнє переживання, співчуття – ну все те, що й потрібно робити у подібних ситуаціях. Одне слово, Леоніда, як назвався, село прийняло як рідного.
«А мене ось що подивувало в цьому хлопцеві, - розповів керівник селянської спілки «Злагода» Валерій Філіпчук. – Вже наступного дня після поселення хлопець попросив у мене прилаштувати його на будь-яку роботу. А що ти вмієш?, звісно, запитав. «Та все, що доручите. Але просив би вас роботи в полі, на тракторному стані. Змалку знаю, що таке хліб. – Я ж чесно, Валерію Івановичу. Не підведу. Прийміть. Можу трактора водити, сівалку насінням заправляти, ремонтувати техніку. Все, все, з чого починається хліб».
- Хочете, познайомлю з ним, сьогодні він працює в ролі стажера. Підсобляє моїм хлопцям-механізаторам на перевірці уже заздалегідь готової до роботи техніки, яку вже завтра виведено в загінки. Працює на рівні з усіма. Ми ним тішимося.
Ось такий щемливий діалог того дня мав у відомому в краї сільгосппідприємстві, колектив якого, без перебільшення, по-ударному працює в умовах віроломної війни. Старт в роботі взяли вчасно. Щоправда, в роботі колективу на полі вносить погода. Передусім досі давалася взнаки засуха. Це, по суті, як завжди. Але люди зі всіх сил стараються. Може, з посіяного чогось і не доберемо до торішнього показника по врожайності. Торік зібрали по 60 центнерів збіжжя з гектара на круг. Та все одно нинішнього сезону рукшинці візьмуть з поля все те, що воно може дати їм за Богом благословенну працю.
А тимчасом у загінках, де дозволяють умови, роботи тривають від рання до пізнього вечора.
- І ще додам, - продовжив розмову В.І.Філіпчук. Незважаючи на брак вологи в ґрунті, порівняно добре перезимувала озимина, яка вже вступила в пору вегетації. – Як і ось на цьому полі. На порі сівба ярих культур на площі понад 300 гектарів. Традиційно займемо лан кукурудзою, соняшником і соєю. Все під рукою: дбайливо підготовлена наявна техніка, припасене якісне насіння, до потреби закупили мінеральну поживу, хоча добрива в ціні підскочили в рази. Але коштів із заробленого торік на полях вистачило на все. І вкотре скажу від імені колег: в усі часи сільське господарство було і залишиться затратним. Одначе ідемо на це, бо хліб святий і він усьому голова.
І тому, як на полі бою, так і на ниві, де вирощуємо найдорожче багатство землі, перемога буде за нами.
Іван АГАТІЙ
P.S. На сайті Buknews промайнула інформація, що Аграрії Буковини розпочали посів цукрових буряків. Це, шановні, дурня з хворої голови. Адже цю вигідну в усі часи культуру не сіють вже понад двадцять років, зокрема, відтоді, коли на брухт порізали 4 цукрові заводи (в Чернівцях, Кострижівці, Нелипівцях та найдавнішому в Україні (1836 рік) Зарожанському). Варто дати по пиці тим, хто цього не знає і підсунув тобі таку хрєновену. Та ні. Один чоловік таки сіє ті цукрові буряки. На кількох сотках. Для самого себе. Це Саша Гордей з кіцманських Борівців. Годує свиней. А з бурячанки по святах вдається самогонка. Моцна та цілюща. Сам пробував.
ДОВІДКОВО:
