Нестерпна безмовність звичайних речей (нічний BukNews)

За нинішніх обставин мотив речей без господаря набуває особливого щему.

«Тоді я вперше відчув, скільки жаху таїться в речах, полишених людиною, що кинула вас чи померла». Власне нобеліант Белль вивів це речення у романі «Очима клоуна» саме у такому контексті. Напевно, недаремно цей німець, який пройшов через війну, інший свій роман назвав «Дім без господаря».

Особливо боляче, коли ти на власні очі бачив, як хтось користувався цими речами. А тепер його чи її більше немає. І тоді речі безмовно волають. Майже нестерпно дитячі іграшки. (Просто щастя, часом неусвідомлене, якщо причина такої розлуки тільки у відстані, а не фатальна).

Впевнений, що хвиля відчаю, яка накриває з головою, коли такі дорогі або навпаки цілком буденні ще вчора для когось дрібнички раптом потрапляють на очі, відома не тільки мені одному. І дилема, що з ними робити – прибрати з очей чи берегти, як безцінний скарб, так і не знайшла остаточно розв’язання ні в літературі, ні в житті.

Недавно зі здивуванням, – бо вже забув, що сам їх туди колись поскладав, – виявив на книжковій шафі коробочки із сотнями слайдів. І хоча особисто не був знайомий із тим, хто зробив більшість цих знімків, знову відчув зрадливий щем у душі.

Рука не здіймається просто взяти і викинути ці зафіксовані миті чужого існування. Адже це ледь не все, що залишилося від того, що було цілим всесвітом – чиїмось життям.

Власне від нашого так само колись залишиться не набагато більше.

Юрій ЧОРНЕЙ