Науковець з Чернівців з'ясував, чиє погруддя було на бічному фасаді театру до Пушкіна і вважає, що саме автентичне слід відновити

Професор Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Михайло Чучко дослідив, погруддя якого діяча світової культури прикрашало бічний фасад міського театру одразу після його спорудження в 1904–1905 роках (архітектори Ф. Фельнер і Г. Гельмер).

Спочатку дослідник розшукав усі доступні на сьогодні зображення театру дорадянських часів, на яких зумів розгледіти характерну голову з високим випуклим чолом у перуці та повнувате обличчя. Саме його згодом замінив бюст Олександра Пушкіна. Проте напис під первісним бюстом на фотографіях тих часів виявився недостатньо різким. Відтак не піддавався прочитанню. 

І тут на допомогу прийшов театр-близнюк чернівецького храму Мельпомени у Фюрті (Німеччина). (Театр-двійник чернівецького у м. Фюрт (1901—1902), створений архіт. бюро «Fellner & Helmer» призначався для Чернівців, але спочатку його збудували у Фюрті). У відповідповідному чернівецькому вікні на бічному фасаді театру розташовано погруддя саме Лессінга. 

Відтак ідентифікація бюсту за зовнішністю, яку вдалося розгледіти на чернівецьких поштівках, отримала підтвердження. 

Загадковим генієм, у дискусіях про якого багато років поспіль ламали фейсбучні списи чернівчани, виявився Готгольд-Ефраїм Лессінг (1729-1781). Той самий "батько німецької літератури", який за влучним визначенням Івана Франка, підготував той ґрунт, на якому "зростають і Гердер, і Гете, і Шіллер, - і виростає ціла правдива література німецька". 

     Погруддя Лессінга не випадково зайняло почесне місце з-поміж інших світочів на фасаді театру. Чернівчани були добре знайомі з творчістю цього реформатора німецької драми, який звільнив її від пут класицизму, надавши високого громадянського звучання і національної самобутності, зробивши її більш реалістичною. 

Навіть перед переломом 1940 року у тоді вже давно румунські Чернівці «на унікальні з усіх поглядів гастролі» прибув відомий німецький актор Альберт Бассерманн. «В образі Натана Мудрого він репрезентував толерантність, речником якої колись був Лессінг», - засвідчує автор спогадів "Тоді у Чернівцях і довкола" Георг Дроздовський. 

Нові володарі краю, спочатку румунські, а згодом радянські, ніколи не упускали нагоди засвідчити, хто тепер у місті господар. 

У січні 1922 року, під час гастролей у Чернівцях знаменитого німецького актора Александра Моїссі, румунські студенти увірвалися в театр і захопили його, німецькомовна публіка втратила свою провідну культурну установу, – нагадав Ґеорґ Дроздовський  епізод з історії міста. – Театр перетворився на румунський «Teatrul National». В ньому «більше не сміло звучати жодне німецьке слово, і тільки одному ілюзіоністові було дозволено якось продемонструвати  фокус із зникненням зі сцени коня, який, можливо, іржав по-румунськи». Заклад захопили під надуманим приводом про затримку наступного  румунського заходу. 

Увага до бюстів та постаментів перед приміщенням міського театру та на його фасадах теж була підвищеною. 

Символічним проявом нової державної політики після 1918 року  став демонтаж пам’ятника німецькому класику Фрідріху Шіллеру, встановленого перед міським театром ще 1907 року. 1922 року нові румунські господарі краю перемістили постамент поета-романтика до Німецького народного дому. Німецька громада міста влаштувала похоронну ходу за катафалком, яким перевозили мармурову скульптуру.

Згодом справу "очищення" будівлі театру продовжили вже у радянські часи. Для початку остаточно ліквідувавши навіть пам'ять про колишній німецький театр. Восени 1940 року, під час акції переселення буковинських німців до Райху, представники радянської влади дозволили виконати «Пісню без слів» Ф. Мендельсона зі сцени міського театру. Так завершилася історія німецького театру у Чернівцях.

Перенесений румунами на нове місце пам'ятник Шіллера остаточно знищили 1944 року. Трохи пізніше Лессінг був змущений поступитися місцем Олександру Пушкіну. 

Професор Чучко вважає, що не тільки справі відновлення історичної справедливості, але й прикладом оспіваної буковинської толерантності, стало би не встановлення нового бюсту на бічному фасаді театру, а відновлення на старому місці погруддя Лессінга.  

Українські читачі та глядачі віддавна знайомі з творчістю цього самобутнього автора. 

У дописі використано матеріали з документального роману Юрія Чорнея "Вернон Кресс. Життя під прикриттям".