Найкраще покарання – це книга: суд зобов'язав харків'янку для перевиховання прочитати роман Марії Матіос «Букова земля»

Ми все частіше чуємо про судові вироки, в яких фігурують умовні терміни та зобов'язання читати книги. Але не знаємо, як вони виконуються та чи дають ефект. Щоб отримати відповіді на ці питання, ми звернулися до Пробації України (система, яка контролює виконання певних видів кримінальних покарань) та поговорили з людиною, яка першою в нашій країні застосувала покарання літературою.

Виклад та враження

Покарання літературою ми не беремо в лапки, бо це справді покарання, а не доручення чи побажання. Найвагоміший (за обсягом тексту) читацький вирок до читання – 10-томна монографія Михайла Грушевського «Історія України-Русі» – ще не надійшов на виконання. Ймовірно, засуджений за проросійські пости у мережі «Однокласники» мешканець Одеси скористався правом на апеляцію. Судячи з попереднього досвіду, він навряд чи досягне успіху і два роки, відпущені на виправний термін, студіюватиме працю голови Центральної Ради УНР. Технологію контролю вже відпрацьовано.

– Зараз у нас у роботі п'ять вироків. Три на Одещині та два на Кіровоградщині, - розповідає «КП в Україні» керівник прес-служби Пробації України Катерина Денисюк. – За двома в частині читання книг виконання вже завершено.

Першопрохідниками стали двоє молодих злодюжок, яких суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський зобов'язав проштудувати пригоди героїв Марка Твена - Тома Сойєра та Гекльберрі Фінна, «Білий ікл» Джека Лондона та вірш Тараса Шевченка «Мінають дні, минають ночі...».

- Для нас важливо, щоб людина не просто читала, а отримала виховний момент. Працівники пробації не є фахівцями з усіх напрямків, тому ми співпрацюємо з різними організаціями. У даному випадку було укладено договір на волонтерську діяльність із викладачем соціальних дисциплін Білгород-Дністровського педагогічного коледжу. Педагог була на постійному зв'язку із засудженими, вони разом працювали над змістом книг, – розповідає наша співрозмовниця.

Для закріплення пройденого матеріалу в особистій справі чоловіків завели читацькі щоденники – на кшталт шкільних. Коли кліенти приходили у пробацію, вони писали виклад текстів та свої враження від прочитаного.

– Робота дала результат. Хлопці змінюються, стають розумнішими, нічого поганого за ними не помічено, - зазначає Катерина.

Наразі над читацьким щоденником продовжує працювати одесит, покараний у листопаді минулого року трилогією Льва Толстого «Дитинство. Отроцтво. Юність».

В особисту справу вкладають рапорти

На Кіровоградщині ідеологічне перевиховання проходять двоє засуджених – це молодий чоловік, який приїхав до Кропивницького з Харкова, та жінка поважного віку. Першого звинувачували за статтею про дії, спрямовані на насильницьке повалення конституційного ладу. Другу – у несанкціонованому розповсюдженні інформації про переміщення збройних сил.

Харків'янину слід вивчити гімн України, ІХ розділ Конституції про територіальний устрій, пісню «Батько наш – Бандера», вірш Сосюри «Любіти Україну». А також прочитати «Тараса Бульбу» Миколи Гоголя та роман Анатолія Дімарова «І будуть люди» (на хвилиночку, 976 стор. – Ред.).

З першою частиною завдання, кажуть у пробації, засуджений упорався за підтримки співробітників місцевого педуніверситету. Над Гоголем та Дімаровим продовжує корпіти. В даному випадку всі етапи фіксують не читацькі щоденники, а усні звіти, про що складаються рапорти та вкладаються в особову справу.

Друга засуджена, якою, окрім віршів та Конституції, призначили роман Марії Матіос «Букова земля», від кураторів відмовилася. Заявила, що все вивчить та перевиховується самостійно.

- Книги у засудженої є, вона читає, переповідає зміст. Коли опанує весь обсяг зазначеного у вироку покарання, підрозділ пробації планує просити спеціалістів із вищих навчальних закладів розробити тести для перевірки знань та оцінки світогляду.

На виконання у найближчому майбутньому має надійти вирок щодо співробітника Одеського зоопарку, який закликав «прокинутися» і розпускав заклики, що «Одеса – це Новоросія». Суддя Приморського районного суду Одеси Віктор Попревич призначив три роки випробувального терміну та читання романів «Тигролові» Івана Багряного, «Жовтий князь» Василя Барки та «Марія» Уласа Самчука.

З перших вуст

Суддя Олександр Гарський: Не можу стверджувати, що книги виправлять когось, але треба дати шанс

Свій перший книжковий вирок суддя Малиновського райсуду Одеси Олександр Гарський ухвалив у жовтні минулого року. Ми запитали, як він оцінює цю практику і чи продовжує її.

- Олександре В'ячеславовичу, як ви ставитеся до того, що інші судді слідом за вами стали виносити вироки, зобов'язуючи до читання книг?

Олександр Гарський один із перших українських суддів, які винесли незвичайний вирок. Фото: yaizakon.com.ua

- Безперечно позитивно. Але саме питання мені здається трохи дивним. Покарання є покарання. Не питають же, чому один суддя позбавляє обвинуваченого волі та інший робить те саме. Покарання однакові, терміни можуть бути різними.

Так і тут у вироку фігурує різна література. Суддя обирає її за своїм натхненням. Якщо він вважає, що книга вплине на засудженого у бік його перевиховання, як того вимагає закон, чому ні? Я підтримую такі гуманні вироки, вони показують, що наше суспільство здатне на якісні зміни.

- Минулої осені ви висловлювали бажання проконтролювати, як виконується покарання з читанням книг Марка Твена та Джека Лондона.

– Я не маю зв'язку з тими засудженими, і контроль за виконанням вироку – не функція судді. Але з позиції зацікавленої людини я просив адвоката поцікавитись, як ідуть справи. Від нього дізнався, що книги в засуджених є, і вони їх читають.

- Вірите, що людина, яка не дружила з книгою, прочитала її і виправилася?

- Коли суддя призначає будь-яке покарання, він не може знати, чи виправить воно людину, чи ні. Якщо хтось говорить інакше, він лукавить. Ми вирішуємо долю людини і, звичайно, у чомусь переконані. Нам закон надає такі повноваження. Під час процесу ми спостерігаємо за обвинуваченим, бачимо, що з ним може статися за різних обставин. Є, звісно, і суб'єктивний момент. Якщо суддя суворий, недовірливий до людей, він призначить суворе покарання. Якщо він має добрий характер і довіри більше, то буде м'якше покарання.

Я не можу стверджувати, що книги виправлять когось. Але я намагаюся залишити шанс, щоб люди спробували змінити своє життя. Це все, чим можу допомогти. Я даю тільки напрямок, пишу у вироках напутні слова. Як будь-який інший суддя, можу помилятися. Але навіть якщо людина вдруге щось зробила, вона пам'ятатиме, що їй дали шанс, а вона цим не скористалася. Гірше, коли шансу немає і всі кажуть, що ти поганий.

– Ви продовжуєте практикувати книжкові покарання? Війна якось вплинула вибір літератури?

- Якщо чесно, не вважав, скільки таких вироків ухвалив, але близько десятка точно. Звісно, війна вплинула на вибір літератури. Ось 25 квітня я дав обвинуваченому в пограбуванні повість «Основи суспільності» Івана Франка, це одна з моїх найулюбленіших, і «Тигролові» Івана Багряного.

Перший твір спрямований на те, щоб людина могла змінити своє життя. Друге – на патріотичне виховання. «Тигролові» цікаві за сюжетом, подіями. Навіть українську мову вчити дуже приємно за цим романом.

- Ваш колега із Приморського суду Одеси теж призначав читати роман Івана Багряного. Ви це обговорювали?

- Я ні з ким не обговорюю своїх вироків. Тільки з головою суду, але не як із головою, а як із дуже начитаною людиною. Я з ним раджусь, коли здається, що мало свого досвіду.

"Тигролові" я призначав раніше, ніж колега з Приморського суду. Але цілком можливо, що він сприйняв цей роман так само, як і я. Одеса – специфічне місто, і дуже важливо, щоб люди читали тут українські книги. Неважливо, у якому соціальному середовищі вони і чим займаються.

- Торік ви зобов'язали засудженого читати трилогію Лева Толстого «Дітинство. Отроцтво. Юність». Як ставитесь до того, що книги російських класиків виключили зі шкільної програми?

– Я переконаний, що дітям треба давати більше української літератури. Наші автори незаслужено мало були представлені у шкільній програмі.

Однак не можна забувати і літературу, яка говорить про вічні цінності, не лише про патріотизм. І ось про такі вічні цінності писали Лев Толстой, Федір Достоєвський. Мені не подобається, коли висмикують напоказ деякі фрази з їхніх романів. Ці письменники були творцями своєї доби, їх визнає весь світ.

Я особисто читаю те, що хоче душа. Дорослі мають право самі вибирати, держава тут нічого не нав'язує. А у школі нехай буде українська література.

- Що ви зараз читаєте?

– Оноре де Бальзака, Чарльза Діккенса, Віктора Гюго. Я люблю всю класику XVII – XIX століть. На цих творах виховувалося людство.