На Буковині зима пасма холодні над полем снує

Картинка з натури

Ось так збігає-добігає фінішу розхристана на погоду зима року Божого. Та так, що й годі пригадати, аби в результаті глобального потепління, що явлено нашим очам, навіть посеред цієї пори щось цвіло й розвивалось. Будь-яка пора все одно в силу незворотніх законів природи щось таке надолужує. Одначе навіть лютому вже не налютувати справжніх зимових подихів. Тих пам’ятних з дитинства білих снігів край дороги йому не наскирдувати. Коли й добрий кіньт у заметах збивався з путівця. І крізь віхолу рвучкого вітру чимдужче мчав господаря в затишну обору до тепла й перепочинку. А ще й своєї стаїнки, де йому завчасу підсипали вівса та запашного сінця..

Одначе що до погоди лютий снує абсолютно протилежну ідилію. Що, як мовлять навіть найавторитетніші вчені-світила, не вкладається в жодні рамки й припущення. Бо ні споконвіку, ні останніми спостереженнями не виявлено подібних явищ, що збурили в природі з ніг на голову. Ну хто пригадає, аби на Різдво й по Маланці дрозди виспівували цілком по-весняному. А в незамерзлих заплавах краю плавала всіляка дика перната дичина? Як і того, аби о цій порі розвивалася плодова брунька яблуні та груші, й крізь легкий шар грунту пробивалися стрілки цибулі на перо. Що, ой, як смакує до шашлика десь у старому саду.

Але у своїх пильних спостереженнях за ходою зимоньки-зими, ми ще обнадіюємо себе тим, що на фініші вона таки вдасться в знаки. І ще, неодмінно, пнучись зі всіх сил, край засмученого в самоті поля наскирдує білого снігу. Недарма ж бо в глибоке пообіддя лютий, надолужуючи втрачене своїми старшими братами, пасма холодні у небесах жене, раз-по-раз жбурляючи об чорне груддя то жменю снігу, то дощем. Подібні вибрики характерні для весни, котра через незвичні досі зміни-переміни у природу принесе нам силу-силенну всіляких несподіванок. У тому числі непередбачених прогнозами.

Іван Агатій, заслужений журналіст України    

Фото з відкритих джерел