На Буковині про сову відомо все. Майже, бо як свідчать факти, далеко й не все

 «Ну, що тут загадкового та утаємничого. Сова є сова і годі видумувати та прописувати цьому птаху якісь надприродні властивості. Най собі перекликається в гаю…» Не всі, що правда, але приблизно так вважає і характеризує птаха в особі сови чимало зна.

А тимчасом Матір-Природа дарувала цьому птаху стільки дивного та загадкового, що про нього здавна годять цілі легенди. При чому з натяком на дійство, яке неодмінно збудеться. І одне з них – віщування смерті людини. Ось помер сусід. І кума Василина на всі голоси лементує: «Помер, бо вчора сама чула, як на його хаті прокричала сова…» Чула тая кума, не чула, але в даному випадку йдеться про хатнього сича з родини Совиних. Манюсінька пташина, яка живе винятково біля димаря, а вночі полює на мишей. Але на зарубку класику: хатній сич ніколи в гаю не перегукується. Справді, час від часу саме посеред ночі своїм криком дає ляку людині. І вже пішло: цим криком хатній сич смерть комусь віщує. Хтозна, хтозна…

А тимчасом на Буковині з родини совиних зафіксовано 10 видів різновидів. Найбільш поширена і численна вухаста сова. А з рідкісних і зникаючих, на жаль, є пугач, що занесений до Червоної книги. З далекого дитинства пригадується такий цікавий і пам’ятний випадок. Полюючи з татом із засідки на зайця (а тоді його було неміряно) ми побачили, як пугач шугнувши з пралісу на край поля, де ми полювали, блискавично вхопив зайця, підняв і стільки його й бачили.

А взагалі рід Совиних – краса і надбання природи, до якої все відчутніше горниться наше зболене суєтою серце. Відкриймо його, у тому числі і хатньому сичу, що біля димаря живе і котрому кума Василина із нічев’я приписує сумне віщування.

Іван Агатій, Заслужений журналіст України, природознавець