На Буковині пішли перші меди

Пахнющі з пахнющих. А ще й воістину цілющі, бо на ноги ставлять в раз від безлічі болячок

Знаючий люд по-своєму характеризує властивості медів. Одні стверджують, що трунки кращі з першого взятку (так званий майський мед), інші віддають пальму першості тому, що з різнотрав’я. Все так, все вірно, бо поганого, неякісного меду не буває. А є погані руки, погані доглядачі пасік. А от який мед кращий та цілющий – ось що з приводу розповіли знані пасічники Буковини. 

Борис Базь, член Всеукраїнської асоціації бджолярів, житель с. Вашківці на Сокирянщині: Скажу таке,- підкреслив Борис Олександрович. – Ще наші предки знали і заповідали доглядати цю Божу комаху з чистою душею. Бо, як кажемо, бджола справді того варта. А який мед кращий,  то й сам не скажу. Бо зі всіляких медоносів, першого, другого, а то й третього взятку, він не поступається якістю один одному. Головне в роботі коло пасіки- любити цю роботу. І пасіка обов’язково віддячить. 

Тодор Косован, пасічник с. Лопушна на Вижниччині: я пораю коло своєї пасіки з малих літ. Ще відтоді, коли в нас на підгір’ї її все життя доглядав та в мої руки передав мій татусь, котрий служив у графа Костянтина Василька. Той граф хвалив татуся за старання біля кожної роботи. Бо тато працював і лісником, і рибалкою, і майстрував художні підставки під мисливські трофеї, які демонструвалися на багатьох всесвітніх виставках. Та найбільше похвал, тато мав від знаменитого хазяїна за уміння діставати справжній гірський мед, який, казав той граф, рівні не мав. Вдається і мені. Бо чесна робота біля пасіки навіть морально серденько лікує. І нікому не вірте, що бджола дає неякісний мед. Гріх коло пасіки нерідко роблять і самі доглядачі.

Параска Логош, пасічниця с. Сергії на Путильщині: чому люблю роботу коло пасіки, уповідала б вам про це не годинами, а цілими днями. Найяк уже люблю маржину на полонинці доглядати та старати, але то не зрівняно з роботою біля бджоли. Завжди відчуваю наплив сили, дух захоплює, коли виджу, як злітає та взяток до вулика старає. А що до кращого трунку – приїжджайте та спробуйте саме з моїх вуликів. Наперед кажу, що кращого за якістю на всі гори не знайдете. Запитуєте мене? Особисто віддаю перевагу медам з іван-чаю, калюжниці та гірської малини. Кращих медів не буває.

Слухаєш Параску Андріївну – не наслухаєшся. Бо все, що з її роботящих рук так їй вдається, що краще бути не можу, як, власне, меди, які ось-ось почне качати. З одних медоносів бджола старає більше, а з іван-чаю, як завжди і ще найбільше. А я по застіллю, прихвалюючи, кажу одне: усі меди якісні з якісних. Особливо ж з рук Параски Андріївни, котра у гірському закутку Сергіїв кращу в світі пасіку доглядає.

Традиційно по медовому застіллю чоловік Параски Андріївни Микола Іванович затрембітав сумних - пресумних мелодій. Здалося, що ось-ось на його гру з-за вершин та перевалів зійдуться Лук’ян Кобилиця, Юрій Федькович і навіть легендарний мольфар Буковинських Карпат Прокіп Дарадуда. Медку поласувати. І гру трембітаря почути. Бо так як трембітає Микола Іванович, сьогодні в горах трембітає тільки він.      

Іван Агатій, заслужений журналіст України