Місця для окремішньої УПЦ у гундяєвській секті просто не передбачено, як не передбачено існування українців у московській картині світу, - думка

Місця для окремішньої УПЦ у гундяєвській секті просто не передбачено, як не передбачено існування українців у московській картині світу, - думка

11.04.2022, 20:38
Безнадійна, що з історичної, що з моральної точок зору спроба Української православної церки, яка сором'язливо не любить щоб до її назви додавали неофіційне означення Московського патріархату, зберегти єдність з Російською православною церквою живо нагадала події революції 1917-1921 років.
 
Покликана до життя ревоюційними змінами в Європі і світі та історичною логікою національного державотворення Українська Центральна Рада, замість заходитися біля будівництва національної держави і армії, за прикладом тих таки європейських сусідів, які постали на уламках Австро-Угорської та Російської імперій, із запалом гідним кращого застосування зосередилася на намірі демократизувати всю Росію. Особливо політично наївно це виглядало, коли в самій Росії восени 1917 року відбувся більшовицький переворот і її народ ступив у напрямку кривавої диктатури пролетаріату, терору і згортання усіх демократичних свобод.
 
І тільки романтики з Центральної Ради усе намагалися боротися за нашу і вашу свободу, не наважуючись остаточно розірвати зв'язок з вселенським злом, яке вже дихало в потилицю не лише Укранській народній республіці, а всьому цивілізованому людству. Максимум, на який тоді спромоглися батьки-засновники, це ІІІ Універсалом УЦР проголосити автономію УНР. Сміливості проголосити незалежність, та й то фактично на папері, вистачило тільки тоді, коли бій за реальну свободу і незалежність вже було програно більшовицьким бандам. Як наслідок, намагання протистояти історичному поступу, самій логіці подій, які штовхали до проголошення незалежності значно раніше - щонайменше з лютого 1917 року, а не із запізненням в січні 1918, - обернулися не тільки її втратою, але й численними людськими жертвами.
 
Те саме чекає на Українську православну церкву. Не знаю, що ще має скоїти її московський центр на чолі з громадянином РФ Гундяєвим, аби українські ієрархи нарешті прозріли і не просто стали на бік своєї пастви, а виконали волю історії. Власне нехтування її законами одного разу вже зіграло злий жарт з тією ж таки церквою. Розправившись з Українською народною республікою та її спадщиною більшовики невдовзі так само розправилися і з церквою.
 
Якщо у Києві досі не розуміють, що їхня метрополія з примусу, давно зробила крок у напрямку від вселенського православ'я до сектанської ізоляції у межах власної національної гундяєвської церкви, то принаймі вивчили б історію власного народу. Звісно, якщо справді хочуть його опікати. Місця для окремішньої української церкви у гундяєвській секті просто не передбачено. Як не передбачено місця для існування українців у московській картині світу.
 
Факт відновлення, а не створення ПЦУ, ліквідував незаконне перепідпорядкування Київської митрополії від Вселенського до Московського патріарха. Підпорядкування, яке було отримане Російською церквою за хабарі і під тиском на Фанар. Фактично Томос - це був єдиний канонічний спосіб відіграти ситуцію до статус кво 1686 року. І саме в тому канонічному статусі тепер перебуває Православна Церква України.
 
Натомість Українська православна церква (УПЦ МП), подобається це комусь, чи ні, але є лише звичайною частиною Московського патріархату на канонічній території Київської митрополії Вселенського патріархату. Жодного іншого канонічного шляху, окрім вибору між українською національною церквою і російською національною церквою в УПЦ МП немає. Розумію, що маючи фактичне самоврядування та автономію у складі РПЦ їм дуже не хочеться ділитися впливом з тими, кого вони ще донедавна обзивали розкольниками. (Це в кращому разі, якщо УПЦ не є свідомим агентом впливу Росії і не виконує їхні завдання. Але, бачите, я демонструю добру волю і не стверджую цього).
 
Іншого шляху, окрім приєднання до ПЦУ, в УПЦ немає. Звісно, якщо в УПЦ воліють зберегти окремішність своєї церкви. Далі вдавати, що вони якась окрема третя канонічна церква на території України їм не вдасться. Їхній духовний лідер у Москві не залишив їм простору для маневру. І вони мусять визначатися, з ким вони у цей час. Зі своїм народом, чи з російським народом. Ставити питання про власний патріархат до такого об"єднання українського православ"я, можливо, включно з УГКЦ, неможливо. Думаю, що на заваді таким об'єднавчим процесам стоїть звичайний матеріальний інтерес ієрархів УПЦ, жадання особистої влади, а не якісь канонічні перешкоди.
 
Юрій ЧОРНЕЙ
 
 
Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS???????? благодійним внеском.  
 
 
 
1