Лелеки ще не знають горя війни, але на Буковину вже прилетіли...

Через моря і океан, парами і навіть поодинці це перелітне і таке улюблене для нас птаство вже вертає додому. І навіть у ту калинову місцину, де киплять бої і ллється безневинна кров, де порятунку просить сама матір-природа.

А вони тим часом поміж ракет та снарядів таки вертають додому у свою рідну Україну, яка власне, відколи небо і сонце, не уявляється без цього справді Божественного птаха, який справедливо вважають, є нашим спільним оберегом. Небо раз-пораз розколюють вибухи, розриваються міни. Повсюди. І також у тих місцинах, де змучені дорогами вирію, лелеченьки добувають сякий-такий корм. А інші тим часом лагодять старі, здавна обжиті і нові гнізда.

Важко лелекам, що так їх стрічає рідна сторона, де по убієнних плаче-ридає сама природа і навіть давня верба із понищеним міною верхів’ям, на якому лелеченьки вже ніколи не розвиють свого гнізда. 

Для себе подумав: у нашому краї, для наших бузьок усе збудеться! Тут не стріляють і не убивають. Спаси їх, Господи!

Іван Агатій, 

Заслужений журналіст України

Нам потрібна ваша підтримка –  ПІДТРИМАЙТЕ BUKNEWS благодійним внеском.