Колишній директор наукової бібліотеки ЧНУ, професор Ігор Жалоба, який нині у лавах територіальної оборони, попросив не перебільшувати його власний і Сергія Осачука внесок у збройну боротьбу з російським агресором і розповів про справжнього героя з Феодосії

 

"Зокрема, хотів би виправити враження, яке склалося у мене за результатами ювілейного Конгресу Пан’європейського руху у Відні. На самому Конгресі і в мережі було багато вдячності мені особисто і Сергій Осачук як членам Пан’європи України за наш внесок у збройну боротьбу з російським агресором. Я справді переживаю, у силу свого характеру і виховання, щоб це не було гіперболізовано і що є й інші пан’європейці, які також зі зброєю в руках боронять нашу Україну, - пояснив власні мотиви Ігор Жалоба.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Я воюю за право творити": колишній директор наукової бібліотеки ЧНУ Ігор Жалоба (позивний "Батько") захищає Київ у лавах територіальної оборони 

 

Натомість пан професор запропонував кілька історій про інших захисників. Зокрема, розповів про українського морпіха родом з української Феодосії, який так само, як і він з Осачуком, є активістом Пан’європейського руху. 

 

Зокрема, від перших днів війни у лавах ЗСУ служить генеральний секретар Пан’європи України. Знаю з коментаря очільника регіонального осередку Пан’європи України на Прикарпатті пана Viktor Kimakovych про те, що на фронті нині Владислав Біль. І я б хотів тут публічно звернутися до всієї нашої панєвропейської родини надати мені інформацію ще про тих наших побратимів чи посестер з Пан’європи України, які нині перебувають у лавах Сил Оборони.

 

Зараз же хотів би опублікувати коротку оповідь про Dmytro Ternoviy (на фото). За моїм баченням його внесок як морського піхотинця саме у збройний спротив серед пан’європейців України є найбільш вагомим. Адже він був на східному фронті ще тоді, коли значна частина наших співгромадян знала про війну як таку лише з інформаційних повідомлень, сприймали її як щось доволі далеке і певною мірою абстрактне, часто-густо з філософськими, як вони вважали, міркуваннями типу «нє всьо так однозначно». Найприкріше при цьому, що значна частина взагалі відкидала саму можливість повномасштабного вторгнення. У Дмитра щодо війни на сході України і щодо можливого вторгнення росіян не було ілюзій. Тут він послуговувався своїм, як на його молодий вік, життєвим досвідом та знаннями, які він як історик почерпнув на історичному факультеті Таврійського національного університету ім. В. Вернадського.

 

Будучи уродженцем українського м. Феодосія, він одинадцятикласником став свідком подій «русской вєсни» 2014 року. Тоді він допомагав нашим морським піхотинцям і був дуже гордий з того, що 2021 року свій штормовий берет морського піхотинця він отримав з рук тодішнього командира морпіхів. Не зрадивши Україну й Україні 2016 року стає одним з перших абітурієнтів історичного факультету щойно відновленого у Києві ТНУ, а 2020 р. його першим випускником.

 

Паралельно з навчанням вступає до Пласту, волонтерить як бойовий медик з госпітальєрами на передовій. 2020 року підписує контракт морського піхотинця, а з 2021 р. вже на передовій, перебуваючи у складі 503 окремого батальйону морської піхоти, відзначеного за бойові заслуги відзнакою Президента України «за мужність та відвагу».

 

З початком повномасштабного вторгнення брав участь у боях під Верхньоторецьким, Волновахою, Мар’їнкою, Авдіївкою, Пісками, Великою Новосілкою. До 11 травня в якості бойового медика взводу, після поранення – в екіпажі евакуаційного хамві.

 

Тобто, він бойовий медик. І у цій посаді важливе і бойовий, і медик, коли він зі своїм підрозділом на нулі! За ці дні війни з 24 лютого Дмитро як медик врятував десятки життів побратимів. Але так само і вивіз десятки побратимів, полеглих у бою. При цьому, при виконанні бойового завдання підрозділом він був і стрільцем-автоматником, і кулеметником, і гранатометником. З переліку вище ви бачите, що за цей час він побував у найгарячіших точках фронту на донецькому напрямку, двічі поранений.

 

До Панєвропейського руху Дмитро примкнув відразу, будучи вже на першій публічній презентації його українського осередку 15 лютого 2017 р. у стінах Дипломатичної академії України при МЗС України. Виступав на першій і другій панєвропейських конференціях у Києві 2018 і 2019 років.