Глибочанка Наталія Золотунець поділилася враженнями від перебування в Ірландії

Із  країн далеких і близьких

«НЕ ПРОЩАВАЙ, А ДО ПОБАЧЕННЯ З ТОБОЮ, ІРЛАНДІЄ…»

Глибочанці Наталії Золотунець днями випала щаслива нагода на запрошення знайомих побувати в Ірландії – одній із найвіддаленіших від нас європейських країн. Подробиці та враження від цієї поїздки пані Наталія розповіла кореспонденту:

-Із румунського міста Сучава три з половиною години польоту літаком і ось ми вже приземлились у знаменитому міжнародному аеропорті Дубліна – столиці Ірландії. Зауважу, що вартість квитка в економ класі становила 15 євро в один бік.

Цікаво, що поїздка далі автобусом до невеликого селища, де мешкають мої знайомі, тривала теж три з половиною години. Тут, найперше, вразило те, що скрізь багато зелені, трава на газонах якась особливо м’яка і ступаєш по ній босоніж, здається, наче по товстому килиму. Власне, ще одна особливість Ірландії – це країна, переважно, із розвинутою сільськогосподарською економікою. Скажімо,  майже повсюдно можна побачити обабіч доріг корів та овець, які мирно пасуться на полях.

Якщо вже мова зайшла про економіку, то зазначу, зокрема те, що рівень життя населення в Ірландії один із найвищих у Європі, а місячна зарплата працюючих становить не менше 1600 євро. Як кажуть, дай, Боже, нам таку!

Щодо ближчого знайомства з країною, то побувала в Дубліні, до речі,  дуже гарному місті із привабливою архітектурою, чистими вулицями та тротуарами. Відвідала у столиці вельми цікаву бібліотеку-музей, де ретельно  зберігається старовинна книга-літопис. До слова, сфотографувати її  відвідувачам заборонено. Мабуть, слід також додати, на узбережжі океану побувала у місцині, де знімався кінофільм про Гаррі Потера. А про те, тепер уже справжню історію, повідомляє спеціальна велика табличка.

Ще про деякі особливості країни, яка донедавна для нас була доволі закритою і загадковою. Ірландці, як з’ясувалось, дуже привітні і щирі люди. Для дорослих і дітей вони готують окремі і смачні страви. Кава в них дуже смачна, міцна, але, як на мене, доволі гіркувата на смак. Звісно, у пабах подають міцний ель – ірландське пиво. Щоправда, випити його бодай один кухоль, чесно зізнаюсь,  не посміла. Із подивом побачила і те, що перед початком футбольних матчів уболівальники йшли на стадіони із великими національними стягами, серед яких нерідко можна було запримітити і наш – український прапор.

Власне, тепер і про самих українців. Віднедавна їх у Ірландії значно побільшало, передусім, жінок та дівчат. Останні з них часто знаходять у країні своє особисте щастя, укладають шлюби з молодими ірландцями. Мала змогу, приміром, зустрітись із буковинкою-хотинчанкою, котра два роки тому поєднала свою долю з тутешнім мешканцем.

Майже місяць відпустки, проведений в Ірландії, пролетів, як один день. Час настав повертатись до   рідної домівки. Сідаючи в літак на зворотній політ я щиро сказала собі: не прощавай, Ірландіє, а до наступного побачення з тобою.

Розповідь записав Василь ГЕЙНІШ, «Новий день».