Гагаріна на Поповича: чернівчанин збирає підписи за перейменування вулиці у місті

Відповідна петиція з'явилася у спеціальному розділі на сайті Чернівецької міської ради. 

Автор - чернівчанин Сергій Воронцов. 

У тексті, зокрема, висловлено прохання "перейменувати теперішню вулицю Гагаріна (яка внесена до переліку вулиць, що підлягають перейменуванню) на честь "Праведника світу Траяна Поповича" (оскільки, у місті існує вулиця Омеляна Поповича, що й було названо причиною первісної відмови на обговоренні). Поза сумнівів, назва стане важливою для формування іміджу Чернівців у новій Європі, яскравим свідченням прихильності влади міста та його громади до цінностей європейської політики пам'яті".

Підписати можна перейшовши за посиланням: https://petition.e-dem.ua/chernivtsi/Petition/View/1724?fbclid=IwAR0ZbsO7omKtEc69jhP6OZZgMV_-yfe3uYrMwJB4h2pAxK53berVydBW1Tc

 ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Чернівцях згадали колишнього німецького консула Фріца Шелльгорна, який врятував тисячі буковинців від нацистського жаху

ЧИ БУВ ПОПОВИЧ? Фашист чи Праведник

Справа маршала Антонеску живе і перемагає в Чернівецькій міській раді! Як це терпить великий борець з фашизмом Дмитро Табачник?

ДОВІДКОВО з книги "Вернон Кресс. Життя під прикриттям" журналіста Ю.Чорнея: 

Переслідування євреїв у Північній частині Буковини розпочалися, щойно Румунія відновила контроль над нею. 5 липня 1941 року Чернівці знову стали румунськими. Вже наступного дня до міста прибула оперативна зондеркоманда 10б Південної групи військ вермахту під командуванням штурмбанфюрера СС Алоїса Перстерера, яка розмістилася в готелі «Шварцер Адлер». 7 липня зондеркоманда 10б айнзацгрупи «D» здійснила так звану зачистку міста, практично вільного від німецьких військ. Арешти комуністів і євреїв здійснювалися згідно із заздалегідь складеними списками.

Підставою цього нищення була, в тому числі, директива Антонеску, який 18 червня 1941 р. наказав генералу Константіну Васіліу провести по всій Буковині «очищення території».  «Я виступаю за примусову еміграцію з Буковини та Бессарабії всіх євреїв, яких треба викинути за кордон, – заявив Йон Антонеску  на засіданні Ради Міністрів 8 липня 1941 р. – Я також за примусову еміграцію українського елементу, якому нічого шукати серед нас». 29 липня в усі  префектури Буковини і Бессарабії полетіла урядова телеграма-блискавка з вимогою розстрілів, примусу до праці й голодомору євреїв. Півсотні найвідоміших євреїв нова стара влада одразу взяла у заручники, погрожуючи розстріляти, якщо їхні одноплемінники не будуть коритися.

Того ж місяця Александру Ріошану – уповноважений Антонеску на Буковині і в Чернівцях – видав кілька наказів, що обмежували права євреїв. Зокрема, їх позбавили права на працю, заборонили купувати хліб від 9.30 до 11.00, рухатися групами більше трьох осіб від 6-ї до 20-ї години, від практикуючих фахівців вимагали обов’язково вказувати на вивісці, що вони євреї. Деякі пункти, на кшталт наказу носити на одязі з лівого боку грудей «зірку Давида» жовтого кольору, свідомо принижували людську гідність.

Мешканців Чернівців єврейської національності віком від 18 до 50 років (Зиґмунд Демант вже не належав до цієї вікової групи) зобов’язали від 25 серпня до 1 вересня з’явитися для обліку з усіма військовими документами до бюро контролю з примусових робіт. За нехтування наказу погрожували інтернувати до трудових таборів.

Для решти чернівецьких євреїв в жовтні того ж року створили гетто. Румунська газета «Bucovina» повідомила, що «тимчасове гетто… відділене від інших частин міста дерев’яною огорожею, контролюється вдень і вночі військовими і поліцейськими органами».

Ще у серпні 1941 року Румунія отримала під своє управління територію між Дністром і Південним Бугом, на південь від Жмеринки, названу Трансністрією (буквально – Задністров’я). Диктатор Йон Антонеску відразу знайшов застосування новій провінції – перетворив її на місце депортації євреїв Бессарабії і Північної Буковини – територій, які Румунія повернула собі в липні 1941 року, –  вказується у довідці комплексу Яд Вашем. –  Депортація євреїв з Північної Буковини, уцілілих після масових вбивств, здійснених айнзацгрупою «D», почалася 5 жовтня 1941 року. Попередні спроби виявилися невдалими.

Вимушеним переселенцям оголосили: це – покарання за те, що 1940 року вони вітали радянські війська, стріляли в спину відступаючим румунським військам і брали участь у радянізації. 

Згідно з переписом 1930 року, у Чернівцях проживало 42 тисячі 592 єврея. При звичайному природному прирості населення, станом на середину 1941 року кількість людей цієї національності в Чернівцях повинна була досягнути, приблизно, 52 тисячі осіб. Дані різних джерел загалом це підтверджують. На початок-середину вересня 1941 року у Чернівцях проживали 49.497 (47.257) євреїв. 

У Чернівцях процес виселення до Трансністрії стартував 10 жовтня 1941 р. Румунські солдати вигнали євреїв з будинків і під конвоєм погнали за Дністер. Тисячі померли дорогою від голоду, холоду або були розстріляні. Якщо на початку вересня 1941 року у місті налічувалося 49 тисяч 497 євреїв, то до 20 травня 1942 р. їх залишилося лише 19 тисяч 521 особа. Часом можна зустріти інші цифри, які, проте, не значно відрізняються від наведених. Станом на 1 травня 1943 року статистика  кількості євреїв у Чернівцях – значно менша. У роки війни населення міста скоротилося наполовину – зі 140 до 70 тисяч мешканців.

Чернівецький примар Траян Попович видавав спеціальні посвідки на проживання у місті тим євреям, які могли знадобитися як фахівці. Проте така його діяльність не знайшла підтримки з боку державної і військової влади. Після першої хвилі депортації до Трансністрії, початок якої відносять до жовтня 1941 року, станом на 16 грудня у Чернівцях залишилося 19.689 людей єврейської національності. (Довідка про кількість чернівецьких євреїв від 20 травня 1942 року дає ту саму цифру – 19.521 особа). Це, очевидно, і є ті «траянові євреї», як називали цих людей, яких він рятував. Якби історія на цьому закінчилася, це справді було би дивом.

Щоправда тоді ж, коли Попович був призначений примарем Чернівців (від серпня 1941 року), з того самого міста, за три місяці вивезли 27-28 тисяч городян. Не пропоную порівнювати цифри, шукати за яким принципом одних залишили, а більшу кількість депортували. Свідомо про це не запитую. У контексті розмови про Поповича важливим є тільки те, що більшість депортованих воліють не помічати. Хоча у цих людей могла бути зовсім інша думка про нього.

 Учасники наради 20 січня 1942 р. у Берліні з приводу остаточного вирішення єврейського питання в Європі зокрема констатували, що, попри запроваджену румунським урядом посаду уповноваженого з єврейського питання, «навіть зараз у Румунії єврей за гроші може дістати собі документи, які офіційно засвідчують його іноземне підданство».

На межі 1941-1942 року Поповича усунули з посади, здійснили комісійне розслідування його діяльності, а частину «траянових євреїв» вивезли влітку 1942 року під час другої хвилі депортації. Влітку 1942 року влада (вже без Поповича) відновила виселення до Трансністрії «врятованих» чернівчан. Тобто їх треба називати умовно врятованими тільки на деякий час. «Активісти ОУН д-р Гузар та д-р Залозецький також були депортовані з Чернівців до Трансністрії 7 червня 1942 р. разом із 2400 євреями. Це проливає особливе світло на антиєврейську політику румунів, яка була пов’язана з їхніми антиукраїнськими почуттями», – переконаний  дослідник А.Ангрік.

Згідно з архівними джерелами, депортації чернівецьких євреїв відбувалися 7, 14, 28 червня 1942 року: відповідно двічі депортували  по тисячі і окремо ще дві тисячі осіб. Ще 500 чоловік виселили 10 вересня. Це були переважно так звані «траянові євреї». 

«1942 року, втративши впевненість у перемозі Німеччини, Антонеску  пом’якшив режим у гетто і робочих таборах Трансністрії, а 1943-го, після Сталінграда, навіть почав повертати до Румунії дітей-сиріт. Загалом у Трансністрії знищили понад 200 000 євреїв, не рахуючи убитих німцями 1941 року. З них 75 000 – вислані, загиблі при депортації, в’язні таборів і гетто... З євреїв, які перебували в Трансністрії, вижити пощастило не більше третині», – підсумовують дослідники Яд Вашем.

Після звільнення з таборів і гетто Трансністрії чимало євреїв повернулися до Чернівців. З-поміж них корінних чернівчан єврейської національності, згідно з довідкою начальника управління НКВС по Чернівецькій області Руденка, налічувалося тільки 11,5 тисяч. Решта були вихідцями з Румунії, східних областей СРСР тощо. (Документ оприлюднила дослідниця І.Яворська). (Кінець цитування). 

У 2009 році встановлена меморіальна дошка Траяна Поповича на вул. М. Заньковецької, де він мешкав.