Дзвенить сокира, але й жук-короїд не дрімає, гублячи на Буковині щороку на корені неміряну кількість ялинового лісу, в основному смерекового

І це не просто біда, а ціла трагедія. Адже там, де ще донедавна від краю до краю зір своєю красою милували смерекові насадження – нині хоч не споглядай: одні всохлі дерева. Хіба що на паливо годяться. Причина відома: засилля жука-короїда, який в умовах небувалого досі потепління, даючи по 2-3 приплоди, звісно, пожирає все.

І чому цьому шкіднику до вподоби прийшлася саме смеречина, натружено ламають голови учені світу? Але пригадую одну з останніх своїх стріч із знаменитим лісівником, заслуженим працівником лісового господарства України Іваном Федоровичем Шкеулом з далекого Селятина. Хто-хто, а він за життя своєї подвижницької діяльності неодноразово застерігав керівне чиновництво від лісу під час посадки не робити ставку лишень на смеречину.

Треба, казав Іван Федорович, упроваджувати  змішані насадження. Щось Івану Федоровичу (на жаль уже покійному) вдалося добитися, але в цілому господарювання велося по-старому. І маємо: на більшості масивів карпатського лісу, де раніше про того жука короїда навіть не чули, він «похазяйнував» (тобто знищив) до жодної деревини смеречини. Не кажучи вже і про решту регіонів краю, де жук-короїд  давно зробив свою «чорну» справ.

Зараз, запобігаючи біду, лісівники краю таки оговталися. Наприклад, в Клішковецькому лісництві успішно практикують помадку змішаних порід, вводячи в рядки також модрину. Кажуть так: смеречина гарна з гарних, але задля збереження лісу в цілому без неї  успішно можна обійтися. Хіба ж не так!?

Іван Агатій, заслужений журналіст України