Дев'яносторічний буковинець мріє побувати у Парижі

І в дев'яносто років мрія не полишає чоловіка 

Як і обіцяв у минулому номері «Нового дня», доповнюю свою розповідь про вельми поважну людину, а саме Георгія Івановича Микитюка, чий вік уже відлічує дев’яносто перший рік від народження. Бо це  чудова дата, що символізує мужність і силу, витримку і впевненість. 

… До охайної і затишної кімнати у Старому Вовчинці, де нині мешкає Георгій Іванович провів його зять Олександр і познайомив з ним. Жвавий, привітно усміхнений чоловік раз за разом пригадував, а радше наче перегортав сторінки великої книги свого життя.

А йому було про що розповісти: і те, як народився у Кам’янці в багатодітній сім’ї з десяти братів та сестер, як звикав до роботи на землі. А відтак -  до армійської служби, котра закинула його аж на край світу – на Курильські острови, Камчатку. Словом, чого тільки не побачив, пережив, аж поки повернувся до рідних країв. Тут по закінченні ветеринарної школи десятки років працював у колгоспі, де було понад чотири тисячі голів великої рогатої худоби, вирощували свиней і птицю. І за всім цим доводилось щодня доглядати,  підліковувати, якщо випадала потреба.

Звісно, до своїх господарств нерідко кликали й односельці, аби оглянути корівчину, іншу худобу. Ніколи й нікому не відмовляв у допомозі: не зважав на пізній час, святкову днину.

-Інколи дружина, з якою прожив у мирі й злагоді і виростили четверо дітей, - ділиться Георгій Іванович, - могла злегка й пожурити, однак жодного разу не зупиняла на порозі, бо знала якщо люди кличуть, то в цьому є необхідність. Ось так і промайнули літа, а з ними й зароблена в односельців щира повага й шана. 

…Наше спілкування з Георгієм Микитюком наближалось до завершення, аж тут поріг хати переступили голова Кам’янецької ТГ Василь Загарюк зі своїми працівниками, котрі теж прийшли аби щиро привітати ювіляра і вручити подарунок.

Власне, на тім ми й попрощались, але таки наважився запитати Георгія Івановича:

- А попри все, чи маєте ще якусь мрію?

- Аякже, - весело додав мій співрозмовник, - обов’язково хочу побувати у дітей у Франції. Багато, де був, а ось за кордоном – жодного разу.

Гей, дідусю-прадіде, тож невеличку валізу у ще міцні руки і гайда в дорогі! До тієї Франції, красеня-Парижа. Попутного Вам вітру й щасливої дороги!.

Василь ГЕЙНІШ, «Новий день».

BukNews запрошує своїх читачів стати співтворцями нового порталу www.buknews.com.ua