Буковинські владні клани вирішили не криючись повернутися у стіни одного з колишніх імперських символів краю

Незалежно від того, у якій формі це повернення  відбудеться. У прямому сенсі, шляхом переведення Чернівецької районної ради та адміністрації до приміщення на вулиці Кафедральній. Чи опосередковано, через різноманітні підставні структури та у вигляді іншого використання будівлі хазяйновитими завсідниками владних кабінетів.

Воно і справді! Хіба гоже поважним номенклатурним неробам діставатися до робочого місця з Чернівців аж кудись до Заставни, коли під боком такий близький багатьом із них (незалежно від покоління) колишній обком КПУ. Поневолені Перстнем Всевладдя назґули прагнуть і далі служити Саурону у звичний для себе спосіб і в знайомому місці :). І усе це, зауважте, на тридцять першому році незалежності, восьмому році російсько-української війни, у розпал повномасштабного російського вторгнення, метою якого, окрім фізичного знищення українського світу та його фізичних носіїв, є також відродження російської імперії. 

Заборона людиноненависницької КПРС, а відтак конфіскація майна компартії після провалу спроби державного перевороту в Москві у серпні 1991 році, стала чи не найбільшим здобутком ХХ століття, нарівні із проголошенням незалежності України та розвалом СРСР. Ці події породили надію на побудову успішної, демократичної, правової України у складі європейської сім’ї народів.

У цих сподіваннях будівля колишньої австрійської крайової управи, для чернівчан радянського покоління – колишнього обкому компартії на вулиці Карла Маркса, для громадян незалежної України – одного з корпусів попервах державного, а відтак Чернівецького  національного університету імені Юрія Федьковича посідає особливе місце.

Саме у цих стінах завершилося, як тоді здавалося назавжди, панування російської імперії, тимчасово замаскованої під СРСР, над найменшою областю соборної незалежної України. Логічним і єдино вірним виглядало рішення передати колишній обком КПУ для потреб викладачів та студентів, які були рушійною силою на шляху України до незалежності.   

Перший тривожний дзвінок, що насправді у краї майже нічого не змінилося, пролунав під час Помаранчевої революції 2004 року. Відмова тодішнього складу Чернівецької обласної ради задовольнити клопотання першого «помаранчевого» голови ОДА Миколи Ткача передати будівлю у власність університету засвідчила, хто є справжнім господарем краю. А заодно, з ким і як тут слід домовлятися, щоб вирішувати будь-які справи.

Пропозиція губернатору Ткачу «обміняти» комунальну будівлю колишнього обкому  на гарнізонний будинок офіцерів, що перебуває в умовно державній власності, прозвучала із вуст перефарбованих згідно з тодішньою політичною доцільністю номенклатурників, які є справжніми господарями краю. За будь-якої влади. Після швидкої ротації напівсистемного Ткача на цілковито системного Куліша питання можливого «обміну» відпало само по собі. До кращих часів. Появи нового поклоніння хижаків беззмінного буковинського партійно-бандитського номенклатурного клану. А молоді – завжди голодні. Їм усе мало!

І ось у стінах колишньої австрійської крайової управи знову заговорили про виселення університету з цих стін. (Формальні причини, на кшталт неспроможності сплачувати орендну плату,  і добрі наміри, вкотре збудувати комунізм в окремо взятому місті, завжди знайдуться). Вже без будь-якого маскування та обмінів. Про символічне значення цієї будівлі нові покоління мешканців унікальної області, а тим більше вимушені переселенці, нічого не знають. Тож і нічого з ними церемонитися. Зиск – єдиний сентимент, який має значення для молодих хижаків.

А для кількох пристаркуватих романтиків, які ще пам’ятають піднесення 90-х, можна кинути кістку у вигляді кітчевого музею з кількох кімнат у стінах колишнього обкому. Щось на кшталт давно спочилого у Бозі Чернівецького музею буковинської діаспори, який виконав роль захисного громовідводу від майна колишнього обкомівського готелю.

Сформовані із засланих на Буковину перевірених бійців комуністичної партії, комсомолу та різних каральних органів, за найактивнішої участі тубільців-колаборантів радянські номенклатурні клани, лише трохи розбавлені за роки незалежності найактивнішими та найодіознішими представниками народженого у бандитських дев’яностих олігархічного капіталізму з обслугою, далі визначають порядок денний у найменшій адміністративній одиниці України.

Юрій ЧОРНЕЙ

Підпис до фото: Хто думає, що легко відмахнеться від уроків минулого, приречений вічно залишатися на другий рік у школі життя. Поки не вивчить тему і не виконає домашнє завдання.  Не вірите? Просто прочитайте публікацію 1991 року. І порівняйте наші сподівання тридцятирічної давнини, з тим, що маємо зараз. Нинішні труднощі – прямий наслідок проваленої домашньої роботи. І уникнути її виконання, звісно якщо нас цікавить довгострокова перспектива, не вдасться нікому. Але  для чого, питається, за неминуче платити таку високу ціну. Може, краще один раз просто сісти і зробити? (І так, я свідомий іронічності ситуації з огляду на тему цього допису та особу автора публікації, яку пропоную для прочитання :) )  

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У сквері позаду будівлі 14-го корпусу ЧНУ ім. Ю. Федьковича облаштують громадський простір