Буковинська зима в полоні тепла

Образок

Вона, хоч вже до середини тягне, досі заявляє про себе то мрякою, то в ряди-годи легкими приморозками. І чи не вперше за такого небувалого потепління не вернули на перезимівлю з далекого Заполяр’я улюблені для нас снігурі та один з видів яструбиних зимняк, допомагаючи хліборобам рятувати озимі посіви від мишоїдних ризунів. Можливо зимо ще покаже свій «характер». Але подібне спостерігаємо уперше

Ну, гаразд це в нас, у лісостеповій зоні та на підгір’ї. А як там, у горах, де за горами гори й де сніги у пояс традиційно сходять далеко по Великодню? Перед нинішніми благословенними празниками мав нагоду вкотре побувати на загубленому в тих горах хуторі Верхній Рошішний на Путильщині. Та що там хутір! Хутірець та й годі. Одна хатина тут, друга там, а решту взагалі не уздріти по-під кичерами. Ото, вважайте, і весь Верхній Рошішний, де, за переказами, любив бувати Юрій Федькович. Так уповідають. Але ті, хто знав і, вочевидь, часто з ним спілкувався, як і він, давно у гробівцях лежать. 

Я тутечки з дитяти,- розповіла при зустрічі колишня тваринниця колишнього успішного господарства Марія Ткачук.- Та ні я, ні моя родина подібної зими не пам’ятаємо. Бувало, при чому не раз, двори замітало по самі стріхи. А тепер свіжа травиця пробивається. Воно, скажу вам, наче й добре для власної господарки: маржина, як бачите, від рання до смеркання ситно на полонинках пасеться. Менше тратимо паші для годівлі та дрівець для печі. Ну, добре. Хіба що здоров’ячко за такої погоди підтинає. Та годі нарікати, бо на все воля Божа. І, вважайте, якщо так видасться й надалі, то ось-ось на полонинках забринить наша знаменита арніка…

Ой, далеко ж той Верхній Рошішний, що в кілька хатчин загубився в горах, або й ще дальше. Випаде нагода – неодмінно побуваю там ще не раз. Втішаючись думкою, що цими стежками- доріжками до Рошішного ходив Юрій Федькович, а, може, і сам великий опришок Карпат Лук’ян Кобилиця. 

Іван Агатій, заслужений журналіст України