Зповажмо братські цвинтарі убієнних у Першій світовій війні

Це, власне, саме ті поховання наших дідів та прадідів, які є частиночкою нашої непростої історії на цім грішнім світі.

Не раз і не два, по щирості гутарили, на цю, таку болісну та пекучу тему з моїм давнім приятелем, Миколою Петровичем Бечкою, з далекого Шепота, що на Путильщині. Хто-хто, а він знається, як це багато важить для пошанування історії, подвижництва тих, хто своїм ратним подвигом її творив. І не раз казав: «Самотужки давні поховання, як-бо в Сараті, де захоронені десятки тисяч убієнних у Першій світовій війні, із двох сторін, не впорядкувати».

Відомо, що ви намагалися це зробити, коли були головою Шепітської сільради:

- При чому не раз, – підкреслює Микола Петрович. – Але тоді, коли головував, а особливо ж зараз, при розмові про ті солдатські могилки, в яких, до речі, упокоєні кілька генералів з двох воюючих сторін, – то непробивна стіна. То нема ресурсів, то є, бачте, більш важливіші проблеми. А на моє переконання – просто нема християнського пошанівку до пам’яті, увіковічнення ратного подвигу полеглих. Але вірю, що рано чи пізно ті поховання, від яких не залишилося й сліду, таки будуть пошановані. Інакше матимемо гріх на землі і на небесах.

Не раз, буваючи в далекій Сараті, неодмінно відвідую військові братські поховання. І, кладучи на них скромні букетики знаменитої арніки та жовтогарячої калюжниці, згадую, що разом із цими упокоєнними на фронтах тієї далекої війни, загинув і мій рідний вуйко, не дійшовши Карпат, в лісах Хотинщини.

Військових братських поховань тієї далекої і такої жорстокої війни не злічити. І вельми похвально, що в більшості випадків ми пам’ятаємо та споважаємо святу пам'ять про убієнних. Добре слово хочеться сказати на адресу хотинських лісівників, котрі, попри виробничі гризоти, не забувають доглядати військові цвинтарі, як-бо поховання, пообіч лісової дороги між селами Грозинці та Ржавинці. Окрім пошанування на Провідну неділю, коли могили осявають сотні свічок, на цвинтар навідуються й у будні та інші свята. Бо це вічная пам'ять, як Божий день.

А я, згадуючи далеку Сарату, вірю що й на тих похованнях, уже доглянутих, і по- християнськи пошанованих, ось-ось запалять свічки пам’яті Солдатам Першої світової,  які того заслужили…

Іван Агатій, 

Заслужений журналіст України