Зоозахисники просять владу не топити Євро 2012 у крові безневинних тварин

4 жовтня у Всесвітній день захисту тварин Асоціація зоозахисних організацій України (АЗОУ) звернулася до Президента України – Віктора Януковича,  Прем’єр-міністра України Миколи Азарова та віце-прем’єр міністра з питань Євро 2012 -  Бориса Колеснікова із закликом цивілізовано вирішити питання безпритульних тварин до ЄВРО-2012.

«Сьогодні Україна стоїть перед вибором – піти шляхом цивілізованої країни, де вже давно вирішено питання безпритульних тварин на вулицях, чи варварським шляхом – вбивств, коли найбільший європейський турнір із футболу буде проведений на крові,ціною тисяч безневинних життів, - стверджує Ася Вільгельмівна Серпінська, голова Асоціації зоозахисних організацій України. Сьогодні, за підрахунками нашої організації, в Києві, наприклад, знаходиться не більше 4000 тисяч безпритульних тварин, при тому, що частина із них вже простерилізована волонтерами та знаходяться під їх наглядом. Ще не пізно вирішити питання їх розміщення та стерилізації, шляхом розширення вже існуючих за приватний кошт притулків та створення кількох комунальних».

Відповідно до вимог, висунутих Україні щодо проведення Євро-2012 -  1,5-кілометрові зони довкола стадіонів мають бути очищені від безпритульних тварин. Для прикладу, в Києві це відстань від НСК «Олімпійський» до Хрещатика.

«Забезпечити такі умови нескладно, стверджує Шматок Валерій Миколайович. - Зараз в нашому притулку перебуває 800 тварин. В місяць на утримання такої кількості тварин в середньому витрачається 40 тисяч гривень. І це при тому, що це суто благодійні внески, за рахунок яких ми не лише годуємо наших утриманців, але й стерилізуємо, лікуємо та шукаємо їм сім’ю! Якщо влада вирішить цивілізовано вирішити питання під Євро, ми, і я впевнена, що і інші притулки допоможемо, взявши на себе певну кількість тварин».

Проблема безпритульних тварин існує в Україні вже досить давно, але влада постійно її ігнорує. У сусідній Польщі це питання вже давно вирішили шляхом стерилізації та побудови декількох комунальних притулків. В Україні ж і надалі час від часу виділяються кошти на жорстокі вбивства, які не лише є негуманними та варварськими, але й не вирішують самої проблеми.

Кілька років тому на Лисичанському каналі в новинах вийшов сюжет про те, що в місті облаштували пересувний крематорій для безпритульних тварин. Собак живих, але знерумомлених інєкцією дітиліну живцем закидали в палаючі урни живцем, і це при тому, що в Україні ще 2006 року був прийнятий закон «Про захист тварин від жорстокого поводження», який передбачає покарання не лише за вбивство живих істот, але й за знущання над ними.

Асоціація зоозахисних організацій, до якої входять 34 організації зі всієї України сподівається, що за цей невеликий проміжок часу влада піде на співпрацю і спільними зусиллями вдасться вирішити проблему безпритульних тварин на вулицях. В протилежному ж випадку про який цивілізований, європейський чемпіонат може йти мова.

4 жовтня,  о 17.30 на Майдані Незалежності, на сходах перед стеллою (пам’ятник дівчини з калиною), пройшла вже друга за рахунком всеукраїнська акція скорботи «Пробач мене, чотирилапий друже». Зоозахисники України запалили сотні свічок та виклали ними слова «Пробачте нас» в пам'ять про тварин, загиблих від людської жорстокості та нерозуміння. Організатори запросили всіх охочих, хто підтримує протест проти вбивства безневинних  тварин, чи втратив чотирилапого друга, прийти та підтримати зоозахисників.

 За словами організаторів, вони щороку влаштовуватимуть цю символічну акцію, допоки влада не зупинить варварські вбивства тварин на вулицях українських міст, які є протиправними.

 Акція організована Асоціацією зоозахисних організації України та приурочена до Всесвітнього дня захисту тварин, який відзначається 4 жовтня у всьому світі. Акція була всеукраїнською. Свічки запалили також у Харкові, Миколаєві, Рівному, Львові, Сумах, Кіровограді, Дніпропетровську, Донецьку та багатьох інших.

 Ця акція булла покликана показати всьому світу, як жорстоко сьогодні знищуються тварини в Україні. Окрім того, зоозахисники схилили свої голови в хвилині мовчання на знак скорботи за тваринами, які загинули від людської жорстокості та жадоби.

 В акції взяли участь:

 Громадська організація «Київське товариство захисту тварин»;

 Рівненська обласна громадська зоозахисна федерація «ФАС – федерація аматорів собаківництва»;

 Донецька міська громадська організація з захисту тварин від жорстокого поводження «Гуманіст»;

 Хмельницьке міське товариство захисту тварин «СОС»;

 Громадська організація «Львівське товариство захисту тварин»;

 Громадська організація «Одеське міське товариство охорони та захисту тварин»;

 Громадська організація «Миколаївське міське товариство захисту тварин»;

 Кіровоградська міська громадська організація захисту тварин «БІМ»;

 Сумське міське громадське товариство захисту тварин «Притулок»;

 Харківська обласна громадська організація інвалідів «Взаємодопомога»;

 Дніпропетровська міська громадська організація захисту тварин «Друге життя»;

 Дніпропетровська міська громадська організація захисту тварин «Вірність»;

 Запорізька молодіжна громадська організація «Служба захисту тварин»;

 Харківська громадська організація «Ліга допомоги тваринам»;

 Донецький міський Центр захисту тварин «Зоозахист» та інші.

Контактна особа: Устінова Олександра

050 445 65 80

МОЯ СІМ'Я – ЦАПУЛЯ, САБРІНА, ДАНА, ЯНА ТА ІНШІ ЗВІРІ, АБО ЯК ЧЕРНІВЧАНКА ЛАРИСА РОШКО ОСЯГНУЛА МУДРІСТЬ ВЕГЕТАРІАНСТВА

Щоб попорати своє чимале домашнє господарство, Ларисі Рошко часто доводиться трудитися від світання до смеркання. "Працюю так, що аж очі вилазять", – зізнається 64-річна чернівчанка. Докладати рук жінці справді є біля чого. Одна лише козяча ферма, яка разом з беззаперечним авторитетом – цапом, що лагідно блеє щойно зачувши поштиве звертання Цапуля, налічує дев'ять голів. Перших кіз господиня купила у старої сусідки. І вже від них розвела решту. Усі кози, за винятком Рогатенької, яку виміняли на гарного цапика, – єдина родина. Кожна тварина вимагає уваги. Не встиг ще, наприклад, комар вжалити стару козу за вим'я, а вереску вже на всю Рошу. А ти кидай усе, біжи, з'ясовуй, що трапилося. Кози й справді вміють так репетувати, що хто не знає, то може навіть подумати, чи це, бува, не людина так істерично ридає. Хоча зазвичай, якщо кози кричать, то в саду справді шукай непорядок: хтось урвався з прив'язі, бігає по грядках, а хтось взагалі пхається аж на дерево. А ще ж треба дати раду собакам, котам, навіть рибі у старому кам'яному басейні. Дев'ятирічна качка, яку пані Лариса та її донька Тереза поміж себе ласкаво кличуть Пенсіонеркою, гучним ґелґотінням теж не дає про себе забути. Про сад-город годі й казати. Закладений на схилі крутого пагорба, що через вулицю Некрасова, впирається прямо у колишню резиденцію митрополитів, – так само потребує пильного догляду. І то не тільки тому, що кози постійно норовлять пообгризати з дерев всю кору, а з парку Федьковича, що одразу за резиденцією, на обійстя господарів час від часу навідуються куниці. Через перманентне сповзання землі постійно доводиться відкопувати подвір'я.

"Бачите, посадила город на горбі? Раніше його ніколи не було, бо тут зсувний район. Кілька років тому навіть довелося наймати робітників відкопувати землю, бо вона насунулася прямо на нашу літню кухню. Скільки себе пам'ятаю, лиш ту землю відкопуємо, – ділиться клопотами Лариса Іванівна. – Тому великі городи ніколи не садила. А минулого, цього року трохи спробувала. Поясню чому: знайти натуральні продукти стало майже неможливо. Усе з хімікатами. Тож мушу їх сама вирощувати, бо якось купила на базарі, скуштувала і викинула. Не змогла їсти. Добре, що маю власний город, а що робити іншим людям? І ви, певно, так само купуєте все на базарі. Їсте, що роздобули, і думаєте: так має бути. А справжнього смаку нормальної їжі навіть не знаєте. А у нас вся продукція – власна. З козячого молока робимо сир, варимо на зиму згущене молоко. У магазині купую тільки муку і олію. Часом навіть хліб сама печу. Газу мені не треба, бо маю гарну піч на дровах. Тепер навіть хліб не завжди якісний. Дійшло до того, що у дитячі цукерки й морозиво різні добавки додають. Коли це закінчиться?".

Серйозність наміру Лариси Рошко жити у цілковитій гармонії з природою засвідчує металева диво-конструкція поміж дерев, яку добре видно з подвір'я. "Це вітряк, – пояснює господиня. – Довелося зварювати під нього спеціальну конструкцію. Там є генератор, з якого електроенергія кабелем подається на акумулятор. Трохи невдало вибрала для вітряка місце, тому він обертається лише за сильного вітру. А ще хочу поставити сонячні панелі, щоб отримувати чисту електроенергію. Не можна тільки бездумно брати в природи, натомість нічого не повертаючи їй. Люди спочатку самі відійшли від природи, а тепер шукають причини своїх хвороб. Наші кози – це не тільки молоко, а ще й спілкування з живою природою, що також додає здоров'я. Від них йде та жива енергетика, якої люди самі себе позбавили".

Поки розмовляємо на подвір'ї, донька господині Тереза, яка щойно закінчила ранкову дійку кіз, починає почергово виводити їх на випас. Право першості тут – тільки за трирічним красенем – цапом. Водії спеціально зупиняють машини тільки щоб сфотографувати його. Справжня тобі модель! "Тільки спробуйте не вивести Цапулю першим. Він буде битися, – ділиться спостереженнями господиня. – Було таке, що цап два дні сидів закритий. А тоді як побачив, що кіз виводять гуляти, а його ні, то легко перемахнув два метри загорожі. Обертаюся, а він вже летить, тільки шерсть на повітрі розвівається". "А загалом характер у цапа спокійний, він і поспівчувати може. Веду його раз по дорозі, а він як потягне, що аж на ногах не встояла. Як падала, то навіть скрикнула від болю, – доповнює матір Тереза. – Він все зрозумів, повернувся до мене і жалібно так заблеяв. Пожалів мене".

Решта кіз не тільки кожна мають імена, відгукуються на них, але, трапляється, навіть самі собі їх вибирають. Одна, наприклад, нізащо не хотіла відгукуватися на Зіронька, аж поки господарі не перейменували її на Рогатеньку. Зате Сабріна – найгарніша у стаді коза з довгими наче у чорних панчохах ратичками – щойно зачувши власне ім'я, не тільки повертає голову і радісно блеє, але й фотографуватися любить. Господарі сміються, що вже могли б на тому заробляти. "Якось нас навіть запросили в дев'яту школу на свято першого дзвоника, де ми мали зображати бабу з козою. Так що Сабріна у нас справжня акторка, – нахвалюють господині улюбленицю. – А цю звати Лялечка – у неї дві мами. Поки рідна хворіла, її вигодовувала інша коза. Вона молоденька, тому дуже ляклива. А ця Чорненька – старша сестра Лялечки. Вона низького зросту – вся у маму. У Яни, навпаки, характер – копія мамин. Коли їх ведуть на повідку обидві люблять вклякати на коліна і відмовляються далі йти. Хоч що їм роби – впруться і все. А Даночка – дуже злопам'ятна. Малою її ображала старша коза, то тепер вона спеціально наздоганяє її, щоб буцнути. Деколи навіть кусає за хвіст, зачіпається, щоб зчинити бійку". Щасливі власниці дружньої козячої родини кажуть, що доглядати кіз непросто. Влітку маєш подбати про запашне сіно на зиму, а у холодну пору року – за будь-якої погоди – щодня лазити на горище за черговою порцією корму. З брудного посуду кози не їдять. Будь-що їм теж не смакує, наприклад, надкушене людиною яблуко коза їсти не стане. Запах їй, бачте, людський не подобається! А ще вони люблять, коли їх вичісують щіткою. Тих кіз, у яких шерсть коротка, пані Лариса взимку одягає в… пальто. Натягає на кінцівки рукави, а під черевом зав'язує або защіпає на ґудзики. На підтвердження своїх слів господарі демонструють фотографію, на якому стара коза лежить вбраною у пальто, а зверху на неї видряпалася маленька кізка. Фотографії кота, який розлігся поруч з молочною кізкою на одному стільці, так само як і кози, що видряпалася на дерево, – також є.

Лариса Рошко запевняє, що саме спілкування з тваринами колись перевернуло весь її світогляд. Хоча спочатку зауважила їх розум. Пригадуєте, Єсеніна, "Счастлив тем, что... И зверье, как братьев наших меньших, Никогда не бил по голове". "Якось вночі будить мене кішка, а я лише відмахуюсь від неї: геть від мене, чого не даєш спати, і будиш? – розповідає пані Лариса. – А вранці застаю перед хатою мертвих качок – куниця погризла. Виходить, кішка кликала мене на допомогу, але я тоді ще не розуміла її знаку. А хіба не бувало, що старша за віком коза не раз допомагала мені вправлятися з молодшими? Пригадую, ніяк не могла вмовити Сабріну дати себе подоїти. Стара Рогатенька довго на те все дивилася, а потім як буцне її ззаду: розуміє, про що мова і допомагає мені. А бувало, що так само інші кози допомагали мені заганяти у сарай тих, які не бажали туди йти. Розженуться з горбочка і як буцнуть: та йди вже. Навіть качка – розумна жива істота. Візьміть нашу Пенсіонерку – їй дев'ять років, а вона бойова. Нікому не дає себе ображати. Захищається, якщо на неї нападають кози. Навіть собаки її не чіпають, поважають".

Поки людина тісно не спілкується з природою, не утримує вдома в нормальних умовах тварин, вона часто не усвідомлює, які це насправді розумні істоти. Проте і цього недостатньо. Бачиш, бувало, ведуть на повідку ожирілу собаку. Питаєш, чого вона ледве лапи волочить. У відповідь: хвора серцем. Звісно, що хвора. Адже собака хоче бігати. Це ж збиткування над твариною – зачинити її у тісній квартирі й позбавити радості життя. Розуміння нашої спорідненості, глибинного зв'язку приходить поволі. "Поки жила відірвано від природи, то як і всі споживала м'ясо. А потім зрозуміла: якщо утримую ту тваринку – вона стає членом моєї родини, заглядає мені у вічі, хоче від мене поваги, натомість я її з'їдаю. Як можу так з нею чинити? Чому маю її їсти, – ділиться досвідом свого вегетаріанства Лариса Рошко. – У людей є тяга до тварин, але вони відійшли від природи. Хоча спілкування з тваринами – це здоров'я. Зараз, наприклад, модно лікуватися тваринами. Але ж люди самі відійшли від природи, то чому тепер шукають порятунку у тварин? Бо це – енергетика живої природи, якої люди самі себе позбавили. А це дуже погано і для здоров'я, і для суспільної моралі. Адже за ставленням суспільства, в тому числі до тварин, визначається рівень цивілізованості країни. Бачила якось репортаж про європейця, якого засудили тільки за те, що він з'їв рибку живцем. А хіба не звідси бере свій початок жорстоке поводження між людьми? Недаремно відомі громадські діячі Європи вже закликали бойкотувати наш футбольний чемпіонат, якщо українська влада не покладе край жорстокому поводженню з бродячими собаками. Відкрилися три сайти – два у Франції, один у Швейцарії, які закликають бойкотувати Євро-2012 в Україні. Директор Євро-2012 від УЄФА також закликав керівництво України гуманно вирішити проблему з бездомними тваринами. У цивілізованих країнах для них створюють притулки, і тільки у нас прирікають на мученицьку смерть від отрути. І це характеризує все наше суспільство".

Знайомство з Ларисою Рошко та її великою дружньою родиною завершуємо біля невеличкого кам'яного басейну, що заховався в кутку подвір'я прямо під пагорбом. "Там нагорі є кілька джерел. І взимку, і влітку з горба з-під землі тече вода. Ніхто не знає звідки саме. Одне джерело поглибила й зробила з нього криничку. Якщо треба – поливаю водою город, а зайву подаю шлангом у цей басейн. Він старий, забетонований ще за Румунії. Бачите, зараз у ньому живуть дев'ять риб. Ховаються за каменем при дні. Цих коти вже не можуть дістати, а як жили коропи, то ловили їх лапою".

Пані Лариса мріє, що колись і наша країна перестане бути лише білою плямою на екологічній карті відомої французької співачки, кіноактриси, фотомоделі і захисниці тварин Брижіт Бардо, де не переймаються справою захисту тварин. Себе чернівчанка Лариса Рошко називає волонтером Фонду Брижіт Бардо для добробуту і захисту тварин в Україні. А тому на Всесвітній день вегетаріанця, який відзначається 1 жовтня, планує організувати у себе вдома для всіх небайдужих презентацію фонду. А ще вірить, що заповіданий великим вегетаріанцем Леонардо да Вінчі час, коли людина буде дивитись на вбивство тварини так, як зараз дивиться на вбивство людини, колись таки прийде.

Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"