Завтра волонтери прибиратимуть парк ім. Федьковича, який давно варто перейменувати на парк ім. Петера Деманта

5 квітня чернівецька команда Всеукраїнської ініціативи «Зробимо Україну Чистою» організовує екологічно-мистецьку акцію у парку ім. Федьковича.

Перед суботником чернівчани матимуть змогу послухати розповідь про історію цього парку. А після роботи відбудеться імпровізований концерт. Тож організатори акції закликають учасників взяти із собою музичні інструменти.

Початок прибирання о 10.30.

Диво природи на околиці Чернівців

...Довговолосий як дівчинка білявий хлопчина у коротких  штанях прищеплених до сорочечки  часто бігав вулицею, уявляючи себе героєм численних пригодницьких історій, до розташованого поруч з будинком  парку. Довге волосся – його не стригли за бажанням мами –  його сильно засмучувало: куди це годиться  – хлопчик, а схожий на дівчинку.  Водночас батьки пильнували за тим, щоб Петерові іграшки, наприклад, дерев’яний щит, виглядали як справжні. Кишені йому, окрім двох носових хустинок для перев'язки отриманих «ран», завжди приємно відтягували спочатку великий складний ніж, а згодом і коробка з набоями до пугача «TIP». Під час  пострілу  начинені гримучою ртуттю пробки створювали пекельний шум. Хлопці носили їх в жерстяних скриньках, щоб вони не вибухали в кишенях. Пристрасть до вогнепальної зброї Петер Демант пронесе крізь все життя.

До обіду родина разом із багатьма друзями і просто знайомими часто гулятиме у «цьому диві природи, яке безглуздо навіть порівнювати з будь-яким іншим парком». (У радянські часи — це парк імені Шевченка, нині — Федьковича). «З моменту, щойно зійде сніг, і до пізньої осені – ми потрапляли у парк або прямо з свого палісадника, перетинаючи дорогу і перестрибуючи через живу загорожу, або через один з трьох входів», - засвідчував Демант.  Раніше перед парком стояв глухий паркан довжиною в добру сотню метрів. У 80-х рр. минулого століття Демант застав тут скверик з видом на вокзал і Прут.

Улюбленим місцем для ігор, а згодом читання стала штучна скеля, на якій в австрійські часи був закріплений барельєф імператора Франца-Йосифа. Румуни зображення цісаря спилили, але скелю не чіпали. До цієї затишної місцини «вела пряма дорога від другого входу напроти нашого будинку». Навколо скелі стояли чавунні лавки, які облюбували няньки з дітьми. Натомість кам’яне сидіння постаменту завжди пустувало. «На ньому я просиджував годинами, не остерігаючись ніякої застуди і читав, читав...» Тут-таки — на горі Габсбург над Прутом — він здобуде свій перший альпіністський досвід.

Час проведений у парку залишиться чи не найсвітлішим спогадом усього його довгого й складного життя. «За кілька хвилин, оббігши полігон, я роздягнувся, звернув джгутом сорочку й піджак, пов’язав їх довкола талії – так я у дитинстві звільняв руки від непотрібного пальта, коли бавився у своєму рідному парку», – згадає Демант дитячу звичку вже в радянському таборі.  

Понад два десятиліття, навіть після звільнення, йому доведеться задовольнятися красою селищного парку в Ягідному, що  на Колимі. Демант називав цей парк найгарнішим місцем у селищі. Таким собі острівцем неторканої тайги, який, на відміну від багатьох інших поселень, у тому числі Магадана, не викорчували під час будівництва табірних бараків. У перші роки життя на поселенні, в середині 50-х рр., на відкритому танцмайданчику цього колимського парку збиратимуться всі мешканці селища, незалежно від соціального статусу. Іншого придатного для танців місця  в Ягідному тоді просто не було.  

Хоча зрівнятися з чернівецьким парком цей столітній гай все одно не міг. Парк на горі Габсбург Демант завжди вважатиме найкращим з усіх, які йому коли-небудь довелося побачити. Письменнику, який згодом об’їздить ледь не пів світу, безумовно, було з чим порівнювати. Ця чернівецька місцина  давно мала би носити ім’я свого літописця і шанувальника. Вельмишановний  Йозеф Гординський, рицар фон Федькович, ім’ям якого названо розташований поруч із парком університет, припускаю, не заперечував би проти такого сусідства.

З майданчика перед будинком, де Петер «виросте зі своїх перших штанів», добре було видно не лише міський вокзал, іподром, а й чималий відтинок річки Прут з мостами, яким, у що тепер майже неможливо повірити, тоді ще сплавляли плотами ліс. (Свої перші довгі — не дитячі короткі — штани Петер отримав лише у 15 років, під час поїздки з батьками до Болгарії.)  

Старий металевий міст через Прут, який згадує Демант, розібрали  в 2011 р.  Зображення цього мосту з опорами на старих пальних дубових  фундаментах, що  з 1909 року  поєднував два береги, можна надибати на більшості старих чернівецьких фотографій гірської ріки. Безконтрольна вибірка гравію з русла понизила рівень її дна, а спричинені цим постійні перепади рівня води з часом знищили дерев'яні елементи опор. Розуміючи історичне, а не лише інфраструктурне значення мосту, члени Громадської консультативної ради з питань охорони культурної спадщини Чернівців пропонували зберегти та музеєфікувати частину «старого мосту» на р. Прут. Адже йшлося про об’єкт індустріальної архітектури, збудований наприкінці австрійського періоду історії Чернівців. Проте далі прожектів справа, як ведеться, не просунулася.

Наступні покоління городян знатимуть цей потенційно привабливий туристичний об’єкт лише з фотографій та описів річки, які залишив Петер Демант: «За рікою – маслобійня і великий цукровий завод. У бінокль із цього місця прозирала резиденція рабина-чудотворця у Садгорі, яка тоді ще залишалася окремим містечком у передмісті Чернівців».

Востаннє він був у цьому парку влітку 1980 року, коли непізнаним розгулював вулицями рідного міста. "Жвава маленька бабуся спостерігала за тим, як я уважно досліджував вулицю, і раптом заговорила зі мною німецькою. Вона, поки тривали світові катаклізми, поки я пропадав на Колимі і ще Бог знає де, увесь цей час провела тут, у своєму будиночку – ледь не 80 років поспіль. Пам'ятала усіх сусідів, моїх батьків, бабусю Густі, і навіть (можливо, збрехала, щоб зробити мені приємне) нас дітей".

"Аж ось, понад піввіку по тому я, лисий з білою борідкою стариган, протиснувся крізь густі чагарі до задньої стінки "монумента", забрався на скелю, як тоді, коли у мене було довге волосся, короткі штанці й усе життя попереду!".

Юрій ЧОРНЕЙ