Забута річниця кривавого розстрілу буковинців радянською владою (погляд)

 

Ми дружно обурювалися з недружнього кроку Фейсбуку, який заблокував дописувачку з Канади за публікацію фотографії родички на подвір’ї львівської тюрми влітку 1941 року. Разом з групою інших мешканців міста дівчина прийшла туди впізнавати трупи замордованих радянськими катами людей. Але фактично залишили поза увагою аналогічну ситуацію, яка у той самий час мала місце у тюрмах Буковини.

 

Натомість, якщо я нічого не проґавив, то основну увагу перелічених поважних суспільних інституцій привернули трагічні події на мості через Дністер у липні 1941 р. Нагадаю, вже після офіційного початку радянсько-німецької війни, фактично в умовах втечі, радянські карателі знищили тут частину своїх заручників, скинувши ешелон з в’язнями західноукраїнських тюрем у річку.

 

Як журналіст можу, звісно, припустити, що з точки зору візуальної картинки цієї моторошної події, яка вражає обивательську уяву, історія зі знищеними на мості в’язнями виглядає більш медійно. А значить більш виграшно з точки зору піару, як би по-блюзнірськи це не звучало. Але що з цинічних політиків і журналістів візьмеш. Тільки уявіть: «все горіло і люди теж, тонули або варилися живцем, зверху на них впав паровоз». (Не нагадує новинні сюжети на деяких провідних національних телеканалах?) Але мені хочеться все-таки вірити, що навіть у політичного блюзнірства є межа. (Попри досвід, який волає про інше). Тому дивне ігнорування річниці розстрілів в’язнів чернівецьких тюрем – це не злий умисел чи, тим більше, тверезий розрахунок, а радше наслідок традиційної відсутності системної гуманітарної політики.

 

У червні 1941 року фронт стрімко наближався до Чернівців. Тим часом в місті та області зросла кількість арештів. Згідно з довідкою про кількість арештованих за період від 22 до 30 червня 1941 року загалом було затримано 553 особи. У переліку з 18 категорій найбільше ОУНівців – 100 осіб; за так звані контрреволюційні прояви арештували 97 чоловік; до категорії «пораженцев» потрапили 79 арештованих; антирадянський елемент – 77; шпигуни – 71; члени антирадянський партій – 61. У переліку є 5 агентів сигуранци, 4 зрадника Батьківщині, диверсанти, терористи і навіть троцькісти. Тюрми були переповнені. З чотирьох тюрем області − сторожинецької, хотинської і двох чернівецьких − в’язнів вивозили у віддаленні райони СРСР. Загалом з тюрем у табори відправили 3032 особи, значну частину – пішки. До місця призначення прибуло 2048.

 

Про те, що трапилося із заарештованими буковинцями, яких радянські каральні органи залишили у Чернівцях, стало відомо через шість десятиліть після скоєння страхітливого злочину. Пошуковці від 1992 року намагалися встановити, куди поділися в’язні Чернівецької тюрми №1. У квітні 1992 року Чернівецьке обласне Товариство політв’язнів і репресованих звернулося до начальника УСБУ в області із проханням надати інформацію про розстріл політв’язнів у червні 1941 року, вказати кількість жертв, їхні прізвища і точне місце захоронення.

 

У відповіді начальника УСБУ в області М.О.Кушніра, яку наводить голова товариства Ірина Войцехівська у книзі «Долі тисячі доріг», зокрема вказано, що узагальнені інформаційні матеріали з цієї теми в архівах відсутні. Частину матеріалів УНКВС-УНКДБ в Чернівецькій області на початку війни вивезли в тил, частину знищили на місці. Серед справ, які повернули після війни, необхідних документів немає.

 

Відповідь на питання дослідники-активісти отримали тільки навесні 2007 року. Розстрільні списки віднайшлися у Галузевому державному архіві СБУ у Києві. Іван Фостій представив громадськості шість розсекречених документів на 19, 99, 13, 30, 60 та 1 особу. Ще два списки №№7-8, які виявили ентузіасти, відповідно на 220 та 103 заарештовані в’язні потребують додаткового дослідження.

 

За словами Івана Фостія, 28-30 червня і 1-3 липня 1941 року в тюрмі №1 управління НКДБ по Чернівецькій області розстріляли 222 в’язні, яким приписували контрреволюційні злочини. Зробили це згідно з наказом № 2445/м від 23 червня 1941 року про евакуацію і розстріл в’язнів, який підписав нарком держбезпеки СРСР В.Меркулов. Нарком держбезпеки УРСР П.Я. Мешик оперативно продублював цей наказ для всіх областей України. Тіла деяких репресованих, можливо, спочивають під мурами Чернівецької тюрми (нині СІЗО).

 

Був період, за часів президентства Віктора Ющенка, коли про цю трагедію почали говорити на державному рівні. А списки розстріляних навіть публікували на сторінках газет і оголошували по радіо. Так, як це і повинно бути, якщо Україна бажає мати свій власний, а не нав’язний зовні погляд на своє минуле. Тому якщо вже почали щось робити, то треба продовжувати і доводити слідство до логічного завершення, незалежно від зміни сідниць у владних кріслах.

 

І це стосується не тільки історії з розстрільними списками. Білими плямами вкрито ще чимало важливих подій буковинської історії. Розстріл буковинців радянськими прикордонниками 1 квітня 1941 року в урочищі Варниця, те саме знищення 222 в’язнів буковинських тюрем і в Заліщиках на мості через Дністер, діяльність чернівецького примаря Траяна Поповича і німецького консула Шелльгорна і багато-багато інших.

 

(Дослідник Володимир Могилюк, який понад десять років розслідує заліщицьку трагедію, наприклад, впевнений, що в офіційній версії тих події чимало помилок. За його даними, разом із залізничним мостом в м.Заліщики 5 липня 1941р. знищено приблизно 420-450 в’язнів Чортківської тюрми НКВС. Посилання на його висновки: https://www.facebook.com/yurij.chornej/posts/3716721041761461:44. Деякі аспекти проблеми розстрілу в’язнів буковинських тюрем аналізує голова Товариства Український народний Дім Володимир Старик. Доступно за посиланням:  https://www.youtube.com/watch?v=aDL9L8-pX7A... . Дивитися з 1 години 53 хвилини).

 

Відсутність системності, послідовності і наступності у підходах до цих тем, які обростають численними новітніми міфами, плодить нові конфлікти і непорозуміння.

 

А тим часом просто перегляньте список з прізвищами знищених радянськими карателями буковинців. А раптом виявите там знайоме ім’я, зниклого безвісти родича чи сусіда.

 

(У дописі цитуються уривки з книги "Вернон Кресс. Життя під прикриттям". Розділ "Столипінський вагон" замість крісла дантиста". С. 223 - 225).

 

 

 

 

>, организации иванович 1908 хлебороб руководством сознался хлебороб районным ознался»" />