Йванко парком графа Чорторийського малим дитям босоніж ходив, а згодом Іван Миколайчук свого «Білого птаха з чорною ознакою» у ньому творив…

Давній-предавній цей сад-парк. Кожне його дерево, а це правічні липи та каштани, скаржачись на старість, можуть оповісти так багато, що такої оповіді справді вистачить не на один правдивий роман. Зокрема, про того маловідомого подвижника, з рук котрого з Божого благословення й зашуміли навіки оці дерева. На жаль, ніде жоднісінької писемної згадки про життя-буття того славного лицаря, котрий створив диво в образі насаджень, які є візитною карткою і самого села Чортория, де зростав во славу роду свого красного Іван Миколайчук.

Але ось що довідуємось з уст старожилів причеремошського села.

Клеонія Левіцька:

– Про графську родину Чорторийських малою дівчиною багато начулася від свого дідуся Тодора Левіцького, посла Буковини в австрійському парламенті. Дід збирав матеріали, мав їх безліч про ту далеку в часі сім’ю. Насамперед дідусь відзначав високу порядність Чорторийських, які жили то на Виниччині, то на Полтавщині, то по всяких закордонах. На жаль, на певному періоді часу той славний рід підтяла так звана «чорна» хвороба, яка не пожаліла й двох малолітніх діточок, начебто й похованих десь тут, на родинному обійсті. І на знак великого горя цей величний палац, що бачите, і був переданий громаді під шпиталь. А де саме поховані граф та графиня, невідомо. Не знав цього й дідусь Тодор. Та припускав, що або на нашому сільському цвинтарі (там і досі збереглися унікальні надмогильні пам’ятники, написи від часу стерлися), або ж біля палацу на садибі.

–       А Ваш дід Тодор як сам по життю ішов?

–       Як міг, але повсякчас допомагав людям. Ще молодим самотужки побудував бідній жінці хатчину у нашому селі. На віддяку вона йому сказала: «Буде тобі слава від моря до моря». Дід Тодор став послом і за добрі діла, творені за життя, великої шани заслужив. Як, власне і доброчинність графа Чорторийського, котра жила не задля одного багатства, а передусім, щоби своїми діями полишити по собі слід навіки.

Дещо з історії роду Чорторийських свого часу прояснив брат Івана Миколайчука – Дмитро. Маючи старі церковні записи XVIIIстоліття, він показав один з рядків, де вказувалася дата смерті панів Джурджуванів, котрим, за переказами, граф Чорторийський на час відсутності доручав доглядати за маєтком. Записи про смерть самого графа та його дружини, очевидно, були в давніших церковних книгах, – припускався думки Дмитро Миколайчук. – А жив би Іван, він точно дещо прояснив. Він дуже прискіпливо цікавився родоводом Чорторийських та історією села…

І доки міг, доки жив те й робив. Всюди бував, всюди придивлявся. Але саме біля церковиці, портика графського палацу Іван й почерпнув кадри для славного «Білого птаха з чорною ознакою». Може б ще щось і знайшов, але не судилося…

Озираємо, вкотре тішимося неперевершеною красою палацу, що затаємничено ховається в затінку дерев. Здається, ось-ось зацокотять коні, поллється малиновий дзвін і алеєю промчить фаетон. Так було. Століття-друге тому. Та пам’ять про родовід Чорторийських житиме у віках. Бо самі тим й жили, що добро для людей творили.

Іван Агатій

заслужений журналіст України

Фото Ольги Кулько