Як Валентин Михайлович з Георгієм Костянтиновичем великими книголюбами стали

"За будь-яких умов... існуюча мережа книжкових магазинів комунальної власності буде збережена”, – вискочила нещодавно як Пилип з конопель з повідомленням обласна влада. А що, невже щодо цього у когось виникли сумніви? Якщо все гаразд, то для чого констатувати очевидне? Навряд чи те, що Сонце зійде, потребує підтверджень. Так і тут мало би бути. Проте чим голосніше влада чи то вустами заступника голови обласної ради Валентина Маніліча, чи навіть самого першого заступника голови облдержадміністрації Георгія Галиця обіцяє: з книгарнями все буде гаразд, тим  більші сумніви ці запевнення викликають.

І справа тут не лише в тому, що на практиці давно перевірено: щойно чиновник заходився над чимсь працювати – чекай дефіциту! Ще надто свіжі у пам'яті приклади ліквідованих депутатами облради спеціалізованої школи-інтернату у Чудеї Сторожинецького району та обласного будинку вчителя. І чому саме "кредиторська заборгованість" книгарень раптом так зацікавила прагматиків у "будинку з левами"? Так ніби усім іншим проблемам своїх виборців, слугами яких вони є, давно уже дали раду. Тож єдине, до чого їм ще залишилося докласти свій непересічний управлінський талант, - це "вдосконалення мережі комунальних книгарень". Добре, якби справді йшлося про якісь бюджетонаповнюючі підприємства, від роботи яких залежить добробут всієї громади. Але останнє - точно не про книгарні.

У слова пісні про пошуки для книгарень (чи створеного на їх базі одного підприємства або асоціації видавців і книгорозповсюджувачів) ефективного менеджера, що їх затягнула прес-служба ОДА, теж віриться слабо. Наразі крайнім за це призначено заступника начальника управління з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю – начальника відділу зв'язків зі ЗМІ та книговидання Богдана Онуфрика. Так ніби громада не знає, як "ефективно" область управляла аеропортом чи тепломережею, коли ці підприємства перебували ще в її, а не міській  комунальній власності.

Врешті, справжній, а не вдаваний рівень зацікавлення влади проблемою вкотре засвідчила красномовна відсутність тих таки Валентина Михайловича чи Георгія Костянтиновича на представленні у Чернівцях нової книги культового українського автора Юрія Андруховича. Чого не прийшли й не засвідчили свій інтерес до проблеми комунальних книгарень? Ось Андрухович, щоб не словами, а справою підтримати їх,  навіть автограф-сесію в одній влаштував. Проте запопадливо приготовані організаторами для чиновницьких  сідниць крісла так і залишилися того дня пустувати. І даремно, змагаючись за місця для чиновників, зганяли з них журналістів. Звісно, це ж не за Кирилом чи Януковичем бігати. Письменника організованим "потьомкінським" вітанням на вулиці не розчулиш.

Врешті, сама ідея об'єднання восьми комунальних книгарень "Художня книга", "Здоров’я", "Технічна книга", "Наука", "Букініст", "Лучаферул", "Чернівцікнига", "Каменяр" теж не нова. Створення своєрідного книжкового холдингу — «Буковинського дому книги», засновниками якого могли б виступити облрада (власник книгарень), міськвиконком (головний орендодавець), приватні підприємці тощо основний пункт бізнес-плану розвитку мережі комунального  книгорозповсюдження, розробленого ще у 2004 році тодішнім керівником так само обласного комунального підприємства «Чернівцікнига» Олександром Авербухом. Зауважте, що комунальні книгарні - це не школи, лікарні чи навіть бібліотеки, яким якийсь мізер з бюджету вряди-годи все-таки капає, а госпрозрахункові підприємства, де кошти на зарплату, оренду, податки, комунальні платежі їхні працівники заробляють самі. Не надто заглиблюючись у подробиці справи, тут лише зауважимо: не те що витягнути всі комунальні книгарні міста, а навіть своє власне підприємство не втопити у боргах, пан Авербух тоді так і не зміг. Причина – банальна відсутність потужного інвестора, який вдихнув би життя у це паперове утворення. Без цього про успіх проекту годі навіть мріяти.

Чи може таким інвестором стати Чернівецька обласна рада? Сумнівно! Область сама сидить на дотаційній голці. Єдине, чим за всі ці роки спромігся допомогти госпрозрахунковим книгарням бюджет – це забезпечити пільгову оренду. Проте і це заслуга не так обласної ради, як колишнього міського голови Миколи Федорука. Мер Чернівецький, на відміну від  мера Черновецького, книгарні не закривав, а відкривав. "Книгарні – це квіти Чернівців, які прикрашають місто", - сказав якось за зручної нагоди Федорук. І  не лише публічно демонстрував повагу до книги, але й забезпечував книгарням пільгові умови оренди. Адже власником приміщень, які вони зараз займають, є місто. А обласна рада вустами вже колишнього голови Олександра Грушка обіцяла якось комп'ютери... А обіцянка-цяцянка, відомо кому радість...

Ось так і виходить, що перш ніж затівати ризиковану гру в реформування книжкової мережі,  для початку чиновникам  варто було б визначитися чого вони хочуть: "не то конституции, не то севрюжины с хреном, не то взять бы да ободрать кого-нибудь". А ще - представити громаді програму фінансування нового підприємства. Для здійснення того ж таки елементарного ремонту, придбання нового торговельного обладнання тощо. Врешті про вільні обігові кошти для придбання всіх нових книг, що виходять в країні, а не лише тих, які видавництва представляють під реалізацію, забувати також не варто. А не ставити воза попереду коня, виносячи спочатку на сесію питання про ліквідацію комунальних підприємств, а вже згодом вирішувати, що далі з ними робити. (Хоча те, що книжкова мережа потребує змін, – аксіома! Хто б сперечався). Чи знову накажете вірити на слово про прихід таємничих благодійників, називати імена яких, як відомо,  ні губернатор, ні в.о. мера не люблять. До того ж одна справа вкладати чималі кошти у газовий бізнес, де прибуток гарантовано напевно, і зовсім інша - в потенційно збиткові книгарні. Приклад? Будь ласка, животіння "Букви" у Чернівцях і не надто великий вибір книжкової продукції, що також непрямо свідчить про малі обороти, у решті приватних книгарень яскраве тому підтвердження. Чи може хтось зауважив, що на відміну від сусідніх Львова, Тернополя чи навіть Івано-Франківська, у Чернівцях вже давно успішно працює "Книгарня "Є" з відомої мережі? Бо одна річ — називатися університетським містом і претендувати на особливий статус у духовному житті країни, а зовсім інша — полиці обласних книжкових магазинів. Але це вже слова з іншої опери. Що стане гарантією для ліквідності бізнесу? Комунальне майно у вигляді приміщень, які займають книгарні? Тільки не треба розказувати про захищене щонайменше двома законами майно книгарень, підприємств книгорозповсюдження і заборону приватизації приміщень, де розміщуються бібліотеки чи книгарні. В каламутній воді реорганізації, в яку пропонують вступити комунальним книгарням, завжди при бажанні можна, щось упіймати. А потім, як у випадку з колишнім "Кобзарем", що на Центральній площі, скрушно хитати головою: хіба ж ми проти, просто ніхто не хоче винаймати це приміщення під книгарню! Збитковий бізнес - інша річ бутік, ресторан чи ще краще казино на вулицях О.Кобилянської чи М.Заньковецької.

Якщо обласну раду і облдержадміністрацію, як ефективних розпорядників майна громади, так вже турбує зросла кредиторська заборгованість книгарень, то відпустили б їх на вільні хліби. Кілька років тому більшість з них вже пробували позбутися цієї опіки. Навіть спільного адвоката для з'ясування стосунків із співвласником винаймали. Але згоду на це від попередньої влади не отримали. Бо права, як відомо, в нашій країні є тільки у влади, у решти – тільки обов'язки перед нею. То що заважає зробити це тепер? Відпустіть їх у самостійне плавання та й справі кінець. Але ж ні! Хто випустить з рук такі потенційно ласі активи. Тим більше тепер, коли надто самоврядне в минулому в питаннях здійснення орендної політики місто перебуває фактично в режимі ручного управління.  Цинічна порада не здіймати зайвого галасу навколо проблеми більше нагадує слова професійного злодія, який зацитькує жертву, перед тим як остаточно її обібрати. А коли ж репетувати як не зараз, поки грабіж ще не вдався? Одна проблема – ці дивні люди-читачі. Адже власниками книгарень є не Валентин Михайлович  чи навіть Георгій Костянтинович, а вся територіальна громада. І нехай депутати й присвоїли собі право говорити від імені громади, але кожен буковинський читач все одно має право спитати: а що, власне, ви коїте?

 Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"