«Я проклинаю той італійський рай"

З перших вуст...

Днями в приміській Кам’яні до Чернівців підібрав середнього віку чоловіка. Як кажуть, аби не скучно було. Той чоловік назвався Іваном. Слово за словом він розповів, що свого часу працював лікарем-анестезіологом в лікарні на Фастівській. Відтак той Іван мав свій зерновий бізнес. Поринувши в нього і, не бажаючи з кимось ділитися, ледь до тюрми не потрапив. Захистили і виручили, як не дивно, правоохоронці, серед яких були і будуть чесні і порядні працівники.

А відтак у ролі заробітчанина Іван у числі інших таких самих поїхав по копійку до Італії працювати. Влаштувався на роботу до фабриканта. Платить, як сказав, згідно з укладеним контрактом.

• Але той фабрикант – не людина, а нелюд. Хоч і начебто християнську мораль сповідує.

• А то чому так нарікаєш на свого хазяїна?

• Коли померла моя мати в Кам’яній та рідний брат-«афганець» від отриманих ран, італійський фабрикант на похорон не відпустив, мотивуючи відмову тим, що я підписав контракт. Та нехай буде проклятий той італійський рай. Додому скоро з того раю не збираюся. Поки що. А будуть позитивні зміни, коли прийшла нова влада – обов’язково повернуся. Та й іншим цього бажаю.

Почув, поспівчував…

Іван Агатій