"Времянка" (До Дня пам’яті жертв комуністичних злочинів)

Петер Демант, Маргіт Бартфельд-Феллер, Пауль Вексельблатт – усіх цих різних за соціальним походженням, вихованням і життєвими пріоритетами колишніх чернівчан поєднало місце злочину. Злочину, який 74 роки тому вчинили особисто проти них трьох сталінський режим і радянська тоталітарна держава. Режим, що так само як і нацистський, знищив мільйони громадян, але про відродження ідеалів якого багато хто марить і нині. У ніч з 13 на 14 червня 1941 року цих трьох чернівчан, як і тисячі інших ні в чому не винних людей, вирвали зі звичного життя і вислали на вірну загибель до Сибіру. Список постраждалих, насправді, кожен може доповнити сам: іменами рідних, їхніх друзів, просто знайомих…

В ешелоні, яким на заслання доправляли сім'ю дванадцятирічного Пауля Вексельблатта, налічувалося майже 3000 душ. Були й інші ешелони... На жаль, списки жертв репресій, їх кількість і місця проживання в архіві відсутні. Принаймні ще 1991 року так стверджував тодішній начальник управління СБУ в Чернівецькій області М.О.Кушнір. Частину документів нібито евакуювали у тил, частину знищили на місці. Сред повернутих в 1947-1962 роках архівних документів їх немає. 

«Знаю, що в цьому ж ешелоні до Сибіру разом з депортованими чернівчанами прибув також Петер Демант, – розповіла Маргіт Бартфельд-Феллер через сім десятиліть після цих подій. – Бачила його на одній зі станцій, де ми стояли. Конвой вибирав по одній молодій людині, якій дозволялося вийти з вагона і під наглядом озброєного солдата набрати води. Так ми зустрілися. Раз на добу хтось із вагона так само приносив кілька буханок хліба, по відрові каші, окропу і сирої води…»

 Місце, де депортовані буковинці ночували у Києві, Демант згодом покаже київським друзям. З родиною киянина-геолога Віктора Макаревича він запізнається через багато років на Колимі. А ночували переселенці десь на Печерську в районі стародавніх укріплень Київської фортеці. В одному з її казематів депортовані провели день-два перш, ніж їх відправили далі на схід.

Золотоверхі бані Києво-Печерської лаври тоді вдалося побачити тільки крізь щілини у стінках пересувної тюрми. Вдова Вернона Кресса була переконана: «в чернівецькому ешелоні Петер радів знайденій щілині, крізь яку з цікавістю дивився на нову країну, про яку стільки розповідав батько. Тому що у будь-якій ситуації відкидав зневіру, вибирав позитив». 

 Велика кількість військових ешелонів, які депортовані зустрічали на своєму шляху, що рухалися у протилежному напрямку,  викликали значний інтерес. «Моя мама, яка знала польську й українську мови, запитала  через вікно, у чому справа, – розповів Пауль Вексельблатт. – І один військовий їй відповів, що почала війна з Німеччиною. А нас все гнали і гнали далі на Схід». У Мічурінську ешелон потрапив під бомбардування. Серед чернівецьких переселенців зажевріла примарна надія на швидкий порятунок: «Ми чекали, коли німці прийдуть у Сибір», – зізнався один з депортованих через багато десятиліть. 

Дехто, як Петер Демант, вже відійшов в інший світ. Деякі ще з нами. Пауль Вексельблатт донедавна жив у Стокгольмі, Маргіт Бартфельд-Феллер – Тель-Авіві. З кожним роком живих свідків сталінських злочинів, які могли б розповісти свою життєву правду усім любителям червоних прапорів, стає все менше.

Людська спільнота справедливо багато говорить про голокост, натомість сталінські злочини замовчують й досі. І в цьому є велика несправедливість. Не всі свідки, як це зробив Петер Демант, залишили після себе докладні письмові спогади про ті страхітливі дні. Дехто, наприклад, і досі жене від себе минуле. На прохання про інтерв'ю Пауль Вексельблатт, зокрема, відповів: «ця робота вимагає багато часу і велетенських душевних зусиль. Ні того, ні іншого у мене вже немає».  

Частину переселенського ешелону, в якій перебував скромний музейний працівник Петер Демант, відчепили у Новосибірську. Це засвідчив Пауль Вексельблатт – інший чернівчанин, депортований у той самий час.  

Решту чернівчан  повезли у Томськ, звідки ріками транспортували  до місць заслання. Більшість переселенців опинилися у Васюганській тайзі, абсолютно непідготовлені до життя в умовах холоду та голоду.

Нехай пам'яттю про ті часи, які в одну мить  змінили звичний хід  життя тисяч людей, стане замальовка Петера Деманта. 

ВРЕМЯНКА

- Придется тебе удалить нерв, - cказал зубной врач, полуулыбаясь в коротко постриженные седые усы, какие носили офицеры австро-венгерской армии, в которой он когда-то служил. Старый друг нашей семьи, он знал меня с детства и лечил бесплатно.

- Нас в Вене учили удалять нерв штопором, - продолжал он, показывая миниатюрный инструмент, - требуется лишь твердая рука.

Он чем-то обрызгал дырявый зуб и через пять секунд показал обрывок нерва.

- Вот и все! Но, возможно, там, в конце канала, что-то осталось, положу туда мышьяк и закрою зуб временной пломбой. Сегодня пятница, тринадцатое, обязательно приходи в понедельник, уберу мышьяк и поставлю постоянную пломбу.

Но в понедельник я сидел по воле НКВД в закрытом "столыпинском" вагоне, сконструированном по приказу этого великого, государственного реформатора для перевозки таких важных птиц, как например я. На глухой внешней стороне вагона была щелочка и через нее я увидел золотые купола Киево-Печорской лавры, а пару дней спустя, в Мичуринске, нас бомбили - началась война!

Томск, Асино, Средняя Азия, Магадан, золото, олово, смерть Сталина и освобождение...

Я сижу в кресле стоматолога, он ковыряется в моих зубах.

- А тут что за пломба? Как будто цементная...

- Да это времянка! Должен был через три дня заменить, но помешала обстановка... Тринадцатого июня будет ровно пятнадцать лет, как мне ее поставили...

Москва, 2006 г.

На фото: Петер Демант. 1939 р.