Відомий мануальний терапевт із Чернівців Андрій Нечай: “Життя людини стало … моєю першою зарплатою”

Відомий мануальний терапевт із Чернівців Андрій Нечай про улюблену роботу, яка ніколи не втомлює, тисячі своїх пацієнтів і про власний медичний центр у буковинській Швейцарії.

 Від центру Чернівців сюди  приблизно вісім кілометрів. У це місце не водять туристів, бо це надто далеко. Але впродовж року саме сюди  люди приїжджають навіть за сотні  і тисячі кілометрів. Тут лікують медики, а ще – сама природа. Цецино, західна околиця міста Чернівців, має свій особливий клімат, повітря і навіть воду. Неофіційно цю місцевість здавна називали буковинською Швейцарією.

  В такому,  майже казковому місці, вже п’ять років існує медичний центр, який ще десять років тому заснував нині вже добре знаний у Чернівцях мануальний терапевт Андрій Нечай. Вся історія центру обертається навколо мануальної терапії, якою Андрій Володимирович почав займатися ще із студентських років, і саме його ім’я зашифровано у назві цього приватного медичного закладу - “Меднеан”.

  Ну а вже інша історія цього ж центру  – це сама будівля, яка майже повністю оповита зеленим плющем,  і цим самим робить це місце ще більш прекрасним. До всього,  із великого балкону цього будинку відкривається  чудовий  вид на Чернівці та околиці.

 Тут, у цьому центрі, люди лікують хребет і суглоби, проходять реабілітацію після інсультів, жінки корегують фігуру, проходять тут реабілітацію і військовослужбовці, які отримали поранення у зоні  АТО (для них, до речі, центр, у міру своїх можливостей, робить послуги безкоштовними). Заїжджі пацієнти мають можливість жити у готелі центру, а між процедурами – прогулюватися лісом до озера.  

 “Без навчання нічого не буває”

 Про цей центр і його головного лікаря та засновника  Андрія Нечая дуже багато відгуків – по всій Україні. Пацієнти дякують золотим рукам мануального терапевта і навіть називають  його буковинським Касьяном. І хоча Андрій Володимирович не хоче порівнювати себе з цим знаменитим лікарем, але до сотні пацієнтів у день теж приймає, якщо є потреба. Йому лише 36, а стажу мануального терапевта – 17 років!  До речі, про золоті руки  - це не тільки відгуків пацієнтів. У холі центру, одна зі стін,  майже вся у нагородах та медалях, які заслужено отримують цей медичний заклад та його головний лікар.  Серед них, власне, і  відзнака Всеукраїнської програми “Золоті руки України”  і недавня – “Гордість країни”.

 У центрі, який Андрій Нечай заснував, мануальна терапія є основою лікування, і всі інші методі лікування є додатковими.

 -          Якщо люди  відмовляються від мануальної терапії, - каже лікар, - то я їм просто показую на двері. Тому що це основа нашого лікування. Зрештою, я не хочу потім чути, що людина у нас лікувалася, а ми їй не допомогли. Фізіотерапія – це чудовий метод, активна і пасивна кінезітерапія (лікування рухами) – чудово, витяжки – чудово. Але мануальна терапія є основою, вона єдина забирає причину. Все інші методи лікування усувають  тільки симптоми. Тому,  не усуваючи причину, ми фактично нічого не робимо, а лише  відтерміновуємо появу тих чи інших симптомів.

 За роки лікарської практики через руки Андрія Нечая пройшло тисячі пацієнтів – від двотижневого малюка до 96-річного дідуся. Вони приїжджають із самих Чернівців, з області, з різних міст і навіть з-за кордону. Сьогодні мануальну терапію – процедуру, від якої фактично залежить життя людини,  робить вже автоматично.

 - Починаючи з третього курсу  лікувального факультету у мене вже було поняття пацієнта,- розповідає Андрій Нечай. -  Для студентів, зазвичай, поняття пацієнта це поняття книжкове, а для мене було справжнє,  фізичне. Я вже на той час працював з людьми, робив масажі. Після  закінчення вузу існував як фізична особа-підприємець, і на початку 2008 року ми заснували цей медичний заклад- центр “Меднеан”.  Мануальна терапія є тут основою лікування. Життя показало, що цей метод дійсно є дуже ефективним. Інші методи застосовуємо, аби прискорити одужання, зняти запальний процес, зняти біль, щоби комплексно підходити до даної проблеми. Щоби цей ефект лікування був значно тривалішим.

 -  Мануальній терапії навчаються ? Чи це відчуття?

 -          Без навчання нічого не буває. Мануальній терапії вчать, але не всі її у своєму житті можуть робити. Бо для цього як мінімум потрібні хороші відчуття у самих руках. У моєму випадку це була взагалі дивна ситуація. Я розумів, що я роблю масаж, але мені чогось не вистачає. І так само я розумів, що  вмію маніпулювати тілом: я робив так, що людина засинала під руками, міг зробити так, що цілу ніч очі не закриє. Мені просто потрібні були знання мануальної терапії. Я підійшов до  фахівця, завідувача відділенням фізіотерапії  в обласній лікарні.  На моє навчання пішло рівно три дні. І зараз Олег Васильович  задає мені питання: “Як? У мене після тебе було багато учнів, я їх можу півроку вчити, і вони взагалі не розуміють, що таке мануальна терапія, а ти за три дні навчився.”  Я відповідаю: “У мене було відчуття, що я можу це робити, але не знав як. Ви мені показали азбуку,  а я з неї зліпив свої слова”. І вийшло так, що у нас із ним зараз абсолютно різні методики. Але тим не менше,   свою школу я отримав від нього.

 -          Перший пацієнт, хто він?

 -          Зателефонував однокласник, а він вже знав, що я трохи займаюся мануальною терапією і каже, мовляв, мама впала на городі на великий гарбуз, і встати не може. Я йому пообіцяв, що прийду і буду пробувати щось робити. Йду дорогою і сам собі кажу: “Якщо я цій жінці зможу зараз допомогти, то  я буду цим займатися, якщо ж побоюся, або вийде щось не так, то я ніколи більше цим займатися не буду”. Я довго з тією жінкою мучився, а вона ворухнутися не могла, синіла від болю. Вона впала так, що хребці стали на межі пошкодження спинного мозку. І я розумію, що  якщо  роблю дрібну  маніпуляцію в неправильному напрямку, це означає, що я її можу зробити інвалідом. Я її добре  розмасажував, бо вже це робив. Потім поступово почав робити певні маніпуляції  і потрішки ті сегменти виставляти на місце. Врешті-решт,  мені все вдалося. Згодом  знову телефонує однокласник і каже: “Мама сказала віддати тобі всю її зарплатню, бо ти поставив її на ноги”. Звісно,  я ні гривні не взяв. Бо свою ціну за цей випадок отримав,  сам собі доказав, що можу  це робити.

 “Часто бачу доглянуті хребти”

 Сьогодні через руки цього лікаря пройшло більше 23 тисяч пацієнтів. І  добра половина із них  – з міжхребцевими грижами. Більшості із них виставляють необхідність оперуватися. І перед хворим стоїть дилема: то робити операцію чи пройти реабілітацію?

 - Після нашого лікування одиничні випадки таки оперувалися, - додає Андрій Володимирович. –  Але це навіть не виняток із правил. Це - як якась невелика похибка. Зрештою,  є абсолютно різні ситуації, під один стандарт людей підганяти не можна. Були ситуації, коли ми з усіх сил намагалися допомогти, але там були певні особливості, коли ми цим людям допомогти не могли.  Причина - або це скутість самого хребта, така,  яка не дає можливості еластично з ним працювати.  Або мова йде про те, що були остеофіти, які заходили біля самого нервового корінця.  І було кілька людей, з якими ми просто не могли впоратися, бо вони вже були дуже  запущеними.

 - А існує в наш час, так би мовити,  не запущений хребет?

 - Існує. Люди зараз почали себе більше поважати, менше їсти, більше рухатися, займатися у спортзалі, тому – так, я часто бачу доглянуті хребти. Але всеодно вони приходять до нас на профілактику, щоб зробити їх ще кращими. Але якщо захворювання таки з’явилося, його треба правильно діагностувати. Медицина –  наука не точна,  і до одного й того ж питання можна підходити різними шляхами. Хтось буде звертатися до класики, і боротися з  проблемою медикаментозно, і це нормально. Хтось йтиме у  спортзал, хтось поїде на курорт, хтось буде звертатися у такий центр, як наш. Тобто, це все нормальні напрямки для даного захворювання. Людина ж вправі сама вибирати те, що їй підходить.

 -          Мануальна терапія – це дар?

 -          Це чутливість рук. Без чутливості немає змісту навіть і розпочинати якусь роботу  у плані мануальної терапії.

 -          І хоча сама процедура триває хвилину чи більше, вона вас не виснажує?

 -          Мене абсолютно не виснажує. Я цю роботу люблю. І я нею ніколи не втомлююся. Уявіть собі, із  тих 23 тисяч пацієнтів, половина вже повторно приходила на лікування, кожному з них ми проводимо  5-7 процедур. Тепер полічіть,   скільки  цих мануальних терапій було у моєму житті. Щоб ви розуміли, що це вже робиться десь на рівні автоматизму.

 -          А взагалі ніколи не було страшно перед жодною процедурою?

 - Коли робиш мануальну терапію,  не стоїть питання страшно,  чи ні. Питання в тому,  наскільки ти усвідомлюєш те, що ти тримаєш у руках і що відчуваєш під руками. А від цього вже відштовхуєшся.  Вік людини – це величезна зміна у техніці, у певних маніпуляціях. Це абсолютно різні речі, але усвідомлюючи ту чи іншу ситуацію, розумієш, що ти можеш дозволити собі зробити. Ніколи двом людям робити мануальну терапію з однаковою силою не буду. Для цього і робиться діагностика, щоби зрозуміти, якою  є пластичність самих м’язів, якою  є пластика хребта і грудної клітки, наскільки виражене явище остеохондрозу, наскільки виражений в даний момент больовий синдром. Тобто,  є багато факторів, які треба оцінити, аби зрозуміти, що треба робити.

 “Найважче лікувати … після іншого лікаря”

 Серед тих методів лікування, які йдуть у цьому центрі після мануальної терапії – вигрівання, витягування хребта, гідромасаж, пресотерапія, ударно-хвильова терапія,  локальна кріотерапія (використовується струмінь холодного повітря), інфрачервона сауна, ручний та механічний масажі… І це ще не повний перелік.

 -          Візьмемо той самий лазер, який в нас  не один, а три, - розповідає Андрій Володимирович. – Є звичайний лазер, відомий більш широкому загалу, а є HILT-терапія – це лазер високої ефективності, який сприяє відновленню структури хряща  і дає можливість зняти  запальний процес значно глибше. Є ще лазерна терапія MLS,  і цей лазер має потужність вже  аж  75 кіловат. Але це не говорить, що котрийсь із них гірший чи кращий.  Ми просто знайшли оптимізовані варіанти при тих чи інших проблемах.  Наприклад, при гострому стані найкраще застосувати HILT-терапію. Коли людина має вегето-судинну дистонію ні HILT,  ні MLS не  застосуємо, бо матимемо стрибок  тиску чи навіть панічну атаку. Але нарівні з новими методиками залишається, наприклад, HiToP - високотонова терапія, яка практично є каталізатором будь-якої реабілітації, оскільки  сприяє накопиченню мітохондрії у самій клітині. А мітохондрії – це  своєрідні енергетичні фабрики, які дають енергії для розвитку клітин.  Відповідно,  цим методом ми просто прискорюємо будь-яку реабілітацію. Є  у нас три види витяжок: підводна, суха  і тракційна терапія “Тритон”. Тобто, є достатньо методів, які ми поєднуємо, щоб досягнути максимального ефекту. Кінезітерапія – активна і  пасивна, це також нові методи зараз, простіше кажучи, лікування рухами. Кінезітерапія у нас йде на системі “Редкорд”. Цікава технологія, не складна у застосуванні, і тим не менше дуже ефективна. Усі поверхневі м’язи відключаються, працюють тільки глибокі.

 -          Які випадки у лікуванні є найважчими?

 -          Багато випадків було, коли доводиться працювати після когось. Такі випадки завжди є важчими. І не завжди  пацієнтів покалічили, інколи просто не допомогли, іноді люди просто в чомусь розчарувалися, а іноді  таки  покалічили. Випадки, коли ти працюєш після когось, вони завжди даються важче. Людина має страх, недовіру до певної системи медицини. З такими пацієнтами працювати важче, і їх вже дуже багато назбиралося.

 -          Скільки людей ви поставили на ноги – у прямому сенсі?

 -          Багато. Це ті, які  мали пошкодження спинного мозку - чи падали, чи після аварії. Одна із моїх нагород – “Лицар Вітчизни”,  якраз і пов’язана із цією роботою. Як з’ясувалося, я був єдиним мануальним терапевтом,  який працював із хворим у зоні самого  ураження хребта. Зазвичай, працювали за два  сегменти до зони ураження,  чи два сегменти нижче. Хлопець Іван, на якого впало дерево, 15 днів був у нас на реабілітації, про нього навіть журналісти зняли сюжет на телеканал СТБ. Вже за перший тур  лікування ми досягли з ним  дуже гарного прогресу,  він почав відчувати глибоку чутливість у кінцівках. Роки був без реабілітації, бо не мав можливості лікуватися, просто лежав... Зараз ногу тягне, відчуває стопи. Додаткові обстеження, звісно, потрібні, але для мене вони  існують як підтвердження моїх певних думок. Думки інших фахівців, знову ж таки, звісно, мене цікавлять. Але якщо  я побачу, що я це зможу зробити, то я це буду робити.  І в цьому випадку авторитету  у мене немає, який би сказав: “Ні,  не роби цього”.

 -          Кажуть, у вас є великі плани розширити свій центр. Невже тут невдовзі постане санаторій?

 - У  нас є плани розширятися. Це не так легко, але малими кроками ми це робимо. Бо хотілося би надавати більше послуг людям, надавати їх якісно.  Коли я вперше побачив це місце, зрозумів, що кращого, ніж  тут, на горі Цецино, не знайду. Колись тут був піонерський табір, потім ресторан, готель. Ми взяли фактично руїни. Гору Цецино називають буковинською Швейцарією, ще з часів  Австрії.  Тут жили перші люди австрійської імперії, вони йшли 10 кілометрів лісом, бо нинішня Роша була лісом,  щоб жити на цій горі. Тут є певний склад повітря, води і певні зовнішні фактори, які сприяють одужання.

 -          Коли вас порівнюють із відомим мануальним терапевтом Миколою  Касьяном,  сприймаєте це за честь?

 -          Я  не хочу порівнювати себе із Касьяном. Цей лікар був прекрасною особистістю,  одним із перших, хто після розпаду  Союзу займався якісною мануальною терапією. На піку своєї, так би мовити,  слави він приймав до ста людей на день, це при тому,  що він був один такий. Сьогодні мануальних терапевтів є дуже багато, але ми сотню людей на  день теж приймаємо. Тому….  як би це правильно сказати. Ну… Я Нечай Андрій, а час покаже, як воно далі буде…

 Наталія ФЕЩУК

 Фото автора