Вже й очеретянка – у ріднім буковинськім краї

Вона, ця перелітна пташина вагою в кілька грамів – дрібніша дрібнішої. Не раз спостерігаючи її спосіб існування у цьому такому і для неї непередбаченому природному середовищі, припустив, що й назвали її колись очеретянкою за те, що заселяє і гніздиться винятково в очеретах, і за велінням цієї природи вона в числі інших перелітних також уже заявилася в ріднім для себе краї. Якось, здається, несподівано і усім своїм загалом ще ніби вчора очерети на самоті мовчазно шуміли з краю в край, а сьогодні озвалися голосами очеретянки, різними, бо серед тих, що відлітають і прилітають є кілька їх видів і підвидів. І від усвідомлення цієї істини на серці стало неймовірно втішно, що очеретянки в природі, на щастя, не поменшало в довкіллі.

Тим часом, одірвавшись на мить від споглядання поплавка, в надії піймати карасиків хоча б на юшечку смачну, уважно спостерігаю то за однією пташиною, то за іншою. А вона собі, як мовиться, «на умі», остерігаючись небезпеки. Зокрема в особі болотяного луня, який без упину кружляє над болотами. Шансів упіймати хитру пташину-хижака обмаль. Та впродовж цілого дня щось таки йому перепадає. Недарма ж бо цей лунь – спец полювання на болотах.

Думи про цю ідилію у природі сколихнуло кування сивої зозулі, що як і очеретянки прибилися до рідного краю із незвіданої далечі. Заявилася ця загадкова птаха в чітко визначену для неї пору – у дні Благовіщення, щоби продовжити свій рід за рахунок інших птахів, злодійкувато відкладаючи в їх гнізда свої покладки. Ніхто не в змозі пояснити такий феномен, хіба що сама природа, секрети якої нам з її волі знати не велено.

Пернатого птаства, котре не без втрат вернуло до рідного краю нині не перелічити. На бережку водойми діловито з місця на місце дріботить трясогузка, безпомилково визначившись, де гніздечко звити. Упевнено заселяє безпечні для себе місця братія шпаків. Ось-ось заявляться також ластівки. Найулюбленішою із трьох підвидів для більшості нас є звичайна сільська ластівка, бо за переповідями: де ця мила пташина, там клад у сім'ї і прибавка худобини. Так мовлять, бо це чиста правда.

Для мене добра вістина і в тому, що вслід за звичними для нас чорно-білими бузьками уже заявилися також чорні лелеки. Чисельністю всього-навсього в 10-15 особин. Чому замало, запитаєте? Хтозна. Але і для орнітологічної науки – це загадка із загадок. Та тішимось, що в цій природі в результаті катастрофічно глобальних змін таки залишилися ці види, як і оті очеретянки в заплаві далекого польового ставку, де того дня таки вдалося ще й карасиків на юшечку впіймати.

Іван Агатій