Весь у роботі, любові до села: Андрій Маковей

Його однаково споважають, що в рідних Мамаївцях над тихоплинною Совицею, що в далекій Яловичорі, де Білий Черемош бистрою хвилею береги рве – зрештою, всюди. Де в нагальних справах вже побував і ще не раз до людей навідається. Аби під час щирої зустрічі і їх вислухати, і самому вповісти, як це не просте життя-буття зробити кращим, світлішим, а головне – достойним нашого гонору.

Це я про Андрія Маковея, котрого здавна не на словах, а по конкретних ділах знаю як людину, що, без перебільшення, день у день, сповідуючи помисли Всевишнього, старається прислужитися громадам. Дехто, можливо, не відаючи сутті скаже: «Та всі вони однакові, коли вимолюють наші голоси перед виборами. А де ж ви були раніше, чом ніразу не побували в наших Буковинсько-Покутських Карпатах, де на зникаючих хутірцях вже і спів сопілки помер давно?». Мудро, у саме яблучко. Одначе Андрій Дмитрович не з того загалу, котрий наввипередки, обіцяючи людям золоті гори, виборює перемогу. І до цього моменту, і ще раніше (та повсякчас) Маковей тим і живе, аби частиночкою своєї сподвижницької праці подсобити конкретним людям. Тим, кого вже сьогодні треба прооперувати, матеріально допомогти ветеранам, багатодітним сім’ям, або (що так часто трапляється) виділити кошт на похорон. Знаю про це не зі слів, але не знаю скільком людям Андрій Дмитрович у такий спосіб допоміг. Одне відомо: це десятки і десятки тих, кому поміч Маковея надійшла вчасно. «Бо таким він зродився у наших Мамаївцях над нашою Совицею», - з повагою відгукуються про свого Андрія односельчани, багатьом з яких його підмога додала сил і надії.

Та будьмо відверті: в цьому житті-бутті трапляється всяке-всіляке. Не раз буваючи на теренах краю, довелося чути і таке: «Допомагає Маковей, але не зі свого кармана…»

Бог їм суддя за оцінку, яку Він усім воздасть. У тому числі і Андрію Дмитровичу. Достойно, і передусім за те, що крихтини своєї допомоги він ділить зі свого скромного бізнесу. Ділить, звісно, не на авто для когось, або придбання житла. Зрештою, це не в його правилах. Адже його посильна поміч полягає в одному – хоч дещицею, але в першу чергу тим, кому вона потрібна вже сьогодні, аби вижити. За що Андрій Дмитрович має шану і повагу і в своїх рідних Мамаївцях, і далекій Сараті, і малюсінькому Фалькові, всюди, де він побував і ще не раз туди навідається.

Вірю і я. Бо по зробленому Андрієм Дмитровичем на благо села, звідки найкращі витоки нашого красного українства, вкотре переконуєшся, як добре, що серед нас є такі люди, котрі тим й живуть, аби добром і добро творити. І вийде, і збудеться, як того рясного колосся з працелюбних рук жниваря.

Іван Агатій, заслужений журналіст України.