Велетенський морг чи інкубатор біологічного ресурсу для економік світу, або для чого влада катує холодом українців?

 

Скільки себе пам’ятаю, можливо за винятком раннього дитинства, взимку дома часто було холодно. Особливо яскравий образ залишився від зими 91/92 чи 92/93 років, тепер вже не згадаю точніше. Запам’ятав саме цю зиму, бо газ до старої прадідівської хати перед касарнею на Мізюна тоді взагалі не доходив. Тільки пізно-пізно вночі у грубках з’являвся малесенький язичок вогнику, який тьмяно блимав і майже не нагрівав їх. Тож свою дипломну роботу про листи ще одного українського мрійника Драгоманова друкував, сидячи за столом вбраним у зимові чоботи й зимовий одяг. Можливо, навіть з шапкою на голові.

 

Але ж тоді ми щойно отримали свою незалежність, попереду було ціле життя і процвітаюче майбутнє улюбленої країни. Проблеми з опаленням видавалися незначною дрібницею. Врешті і молодий Хемінгуей (тоді ще ніхто не здогадувався, що українською правильно буде писати Гемінґвей), відвідуючи з першою дружиною курорт у Швейцарії, спав взимку з відчиненими вікнами. Молоде подружжя під теплою периною гріло кохання!

 

Тож бодай у цьому сенсі чернівчани видавалися справжніми європейцями. Шкода лише, що з однією, але суттєвою відмінністю. А саме відсутністю вільного вибору. Минули майже три десятиліття і холод став вироком для українських бідняків, особливо пенсіонерів, який їм винесли вітчизняні можновладці. Патологічна неспроможність налагодити ефективну роботу усіх державних механізмів, провальна соціальна політика, тотальна управлінська некомпетентність і хвороблива захланність перших осіб у центрі і на місцях, перетворили країну з одного боку на велетенський морг, а з іншого - на інкубатор біологічного ресурсу для більш ефективних економік світу.

 

Непрофесійність управлінців є настільки великою, що навіть бідняків вони досі продовжують ділити на сорти. (Або, навпаки, вони є настільки цинічними, що роблять це свідомо, щоб енергетичні олігархи гарантовано зірвали свій куш). Для одних споживачів, які послуговуються неефективними (принаймні у Чернівцях)  з енергетичної точки зору теплоцентралями, держава дотує ціну на опалення за рахунок інших співгромадян. А для решти, для яких ціна газу упродовж всього року і так була високою, змушують тепер платити повну його вартість. Не компенсуючи це ні у вигляді податкових пільг, ні у вигляді спеціальних програм для вирішення проблем цієї категорії споживачів. Наприклад, додатковими коштами на ремонт фасадів історичних будівель, де центральне опалення відсутнє. Відтак городяни одного сорту відкривають взимку кватирки - не для загартування дітей, як робили старі чернівчани, а через спеку в квартирах, і смажать яєшню на підвіконнях. Решта ж, економлячи, навіть у сильні морози тримають опалення на мінімумі.

 

Єдина втіха, якщо доведеться повторити шлях мого героя, якого з Чернівців депортували спочатку до Сибіру, а відтак до Колими, більшість виявляться готовими до катування холодом. «У палаті панував страшний холод, і я негайно заліз під ковдру, - переповів Петер Демант досвід "лікування" у таборі. - У порівнянні з нашою «коростяною» постіль була чудова, але мене серйозно турбувала ніч попереду: батарея виявилась крижаною. … Після вечері, яку принесли дуже пізно (палати обслуговували по черзі, і мисок, як завжди, не вистачало), забрав собі усі чотири ковдри, накрився зверху ще двома матрацами і миттєво заснув. Зранку прокинувся від спеки і, обливаючись потом, скинув матраци. Висунувши голову з-під ковдр, відчув, що в кімнаті холод, мабуть такий, як надворі. Обмацавши горня з водою на тумбочці, виявив у ньому кригу, яку не можна було проткнути пальцем – така товста».

 

Власне, напевно, саме до цього українська влада без різниці партійних кольорів й виховує своїх громадян упродовж усіх тридцяти років.