Василь Шкурган: Поезія гуцульської суті

Чесно кажучи, презентації не люблю: забагато на них вимовляється лише тому, «що так треба». Та нинішню зустріч в обласній бібліотеці ім. М. Івасюка навіть презентацією назвати важко: гість з Косова не хвалився новими книгами чи гарячими, «з пательні», віршами, не повчав своїм «глаголом» присутніх, не нарікав на дійсність, яка нам випала на долю… Він просто узяв кожного з нас за руку і повів у свої гори, аби там, просто неба, поговорити і про життя, і про сучасний момент, і про політику – і не в лоба, гаслами, а віршами – розумними й романтичними водночас, якось несподівано вражаючими міцними образами, що, мов цвяхами, збивають його поезію в дещо сильне і завершене. Недаремно ж у цього автора і «цвях схожий на людину, якщо підійти поетично»…

Розкриття гуцульського світу через слово: побувати на такому дійстві довелося тим, що прийшли на зустріч із унікальним поетом і прозаїком, членом Національної спілки письменників України, лауреатом літературної премії «Князь роси» імені Тараса Мельничука Василем Шкурганом. У Чернівцях його нові книжки «Кілько того світа» і «Ади жию» презентувалися, бо тут живуть і творять побратими Василя з поетичного цеху, сюди, зрештою, теж сягають вектори Гуцулії, окреслені колись для нас Р.Кайндлем.

«Автентика Карпат, житейська мудрість горян, тихий і справжній гедонізм щирого українця і щось іще» – такими словами модерувала цю зустріч така непересічна авторка, як Іванна Стефюк.

Василь Шкурган родом із Косівщини і пише так, як розмовляли його діди й прадіди, як розмовляє й він сам, коли вертається з мандрів додому. Уперше побачивши Василя Івановича, одразу відчуваєш себе в енергетичному полі цієї особистості.

Може, більше за інших має право на ненависть (нинішня війна забрала в їхній родині онука), але, все одно, намагається не переносити це горе на всіх поспіль. Життєві ситуації та випробування не зробили Василя Шкургана агресивним, він обертає своє несприйняття не на все навкруги – а на конкретних людей та явища. Звісно, читачеві з інших українських теренів на початку складно буде увійти в цей світ. Але вони принаймні знатимуть, чим дихає наша Західна Україна. І впевнена ще в тому, що справжній читач знає: література, поетичне Слово зокрема, потребують… співучасті. Якщо хочеться просто «відпочити», вам не сюди.

Лариса ХОМИЧ, «Версії».