ЧЕРНІВЕЦЬКА ГРИМАСА: "ЩОНАЙМЕНШЕ 100 ЧЕРНІВЕЦЬКИХ ВУЛИЦЬ ПОТРЕБУЮТЬ НИНІ ЗМІНИ НАЗВ"

Навіть після 20 років незалежного існування України на Буковині все ще намагаються винайти топонімічний велосипед. На відміну від більшості країн Центральної та Східної Європи, що рішуче порвали з своїм тоталітарним минулим,  Україна все ще перебуває на роздоріжжі. І топонімічний хаос у назвах вулиць населених пунктів найменшої області країни - яскраве відображення загальної невпорядкованості  всього суспільного життя. Здавалося, що після подій Помаранчевої революції 2004 року ситуація нарешті зрушила з мертвої точки. Упродовж наступних п'яти років Чернівецькою ОДА вживалися заходи щодо зміни назв майже 200 вулиць у населених пунктах області, які досі носять імена “апологетів репресій”. Проте з приходом у "будинок з левами" нової владної команди ця справа  загальмувалася. Тим часом, чим загрожує подібна топонімічна роздвоєність, пояснювати, думаю, нікому не потрібно. Ігри з минулим заради отримання примарних політичних дивідендів завжди обертаються суттєвими ментальними втратами для прийдешніх поколінь. Уніфікація ідеології вуличних назв і символів, вочевидь, сприяла б швидшому подоланню тієї роздвоєності, яку плекають у душах українців політики з нечистим сумлінням. Позбутися її могли б якщо не нинішнє, то бодай наступні покоління. Натомість подальша топонімічна невизначеність здатна лише загнати проблему вглиб. Про проблеми топонімії розмовляємо з доктором історичних наук, професором кафедри історії України ЧНУ ім. Ю.Федьковича, багатолітнім членом топонімічної комісії Василем Ботушанським та заступником Чернівецького міського голови Олександром Паскарем.

Василь Ботушанський: "ЩОНАЙМЕНШЕ 100 ЧЕРНІВЕЦЬКИХ ВУЛИЦЬ ПОТРЕБУЮТЬ НИНІ ЗМІНИ НАЗВ"

- Окрім суто інформаційного, яке ще значення мають назви вулиць наших  міст? 

- Назви вулиць – не чиясь забаганка. Це лице міста, регіону. Врешті, це лице всієї держави. В свою чергу, міста завжди були тими осередками прогресу, які тягнули за собою решту територій країни. Адже це саме з міст якісь передові досягнення згодом поширювалися по всій  державі. І тоді місто ставало локомотивом прогресу. Особливо це було притаманно для таких розвинутих народів, як німці, французи, англійці. А могло бути, що з міст, навпаки, поширювалися якісь застійні, негативні для певного народу явища. Якщо говорити, наприклад, про українські міста, то тут ситуація була інакшою. Позаяк українськими землями володіли поляки, росіяни, угорці, зрештою, румуни, то, відповідно, міста також були заповнені переважно представниками колоніальних адміністрацій, громадянами пануючих націй. Натомість українським залишалося лише село. Звісно, що якась частина українців теж проживала в містах, але провідна роль у них їм майже ніколи не належала. Міста перебували під повним контролем представників інших панівних народів. Навіть ті вихідці з українського села, які поповнювали місто, не робили його українським. Навпаки, вони часто денаціоналізувалися, бо потрапляли в агресивне чуже середовище. Звідки прибували поліція, війська, коли село повставало проти соціальних і національних гнобителів? З міста!  Українська нація була розколота на місто і село, на українців і неукраїнців. Якщо подивитися на ситуацію з цього кута зору, то стає очевидним: в долі українців міста не завжди грали привабливу роль. Ми часто хизуємося тим, що наші міста багатонаціональні, багатокультурні. Це, звісно, чудово – це контакти, взаємне збагачення. Але при цьому таке місто також треба оцінювати з іншої точки зору.  А саме яку роль воно відіграло в процесі консолідації української нації. Адже кожний з представлених у багатонаціональному місті народів врешті-решт мав десь свою історичну батьківщину.  Українцям ж залишалося сподіватися лише на власні сили. Але  чи отримали їх прагнення підтримку з розташованих на їхній землі міст? Цю неузгодженість ми відчуваємо й досі.

- Назви міських вулиць були так само ворожими українцям, як і самі міста?   

- Звісно, що у підконтрольних містах панівні нації нав'язували вулицям, площам, різним об'єктам свої власні уподобані назви. Причому місцевих мешканців не питали подобається їм така назва чи ні. Зараз, буває, слухаємо на засіданні топонімічної комісії  питання про зміну назви вулиці, а у відповідь лунає: потрібно спитати її мешканців, чи вони згідні на це. А коли вулиці назвали іменами Суворова, Кутузова чи Фрунзе населення хтось запитував? Так і виходило, що більшість назв була пов'язана з представниками пануючого на той час на цій території режиму, героями чужих націй, часто ворожих до українців. Перед приходом австрійців, наприклад, у назвах чернівецьких вулиць переважали якісь природно-ландшафтні ознаки: Польова, Ярова, Квіткова, Прибережна, Болотна, Нагірна, Широка, Букова, Ялинова, Жаб'яча, Садова, Зелена, Кукурудзяна, Сінна, Прутська, Мольницька, Канальна, Зоряна, Лисяча, Гусяча, Лілійна, Водяна та ін. Вулиці також називали за заняттями людей, які на них мешкали: Мулярська, Гончарна, Дубильна, Столярна, Шевська, Кушнірська, Ковальська.

- Австрійська адміністрація швидко навела "порядок" з цією природно-професійною ідилією?

- З приєднанням Буковини до Австрії у Чернівцях, з одного боку, продовжувалося творення старих, подібних до перелічених назв, а з іншого – з'явилися назви, тісно пов'язані з цивілізацією панівної нації. Зокрема, виникли вулиці так званого "виробничого" характеру. Раніше вулиць з такими назвами у місті не було: Фабрична, Годинникарська, Фарбувальна, Різницька, Броварна, Трубна, Мостова, Візницька, Цукрова, Вокзальна, Поштова, а також Банкова, Семінарська, Гімназійна, Шкільна, Університетська, Панська, Лазаретна, Гарнізонна, Казарменна, Ратушна, Ветеранська, Стрілецька тощо. Збереглися і виникли нові назви вулиць, утворені за назвами прилеглих чи й більш віддалених населених пунктів: Цецинська, Чагорська, Великокучурівська, Горячинська, Калічанська, Рошенська, Сторожинецька, Молодіївська, Біла. Знайшли своє відображення також назви релігійного характеру: Святої Трійці, Святого Хреста, Кафедральна, Синагогська, Резидентська, єпископів і митрополитів  Хереску, Бендели, Гакмана, Сильвестра, Репти та ін. Не залишилися без уваги австрійців і деякі нації, що знайшло своє відображення у назвах вулиць: Турецька, Вірменська,   Руська – у значенні українська. Хоча, наприклад, ті ж таки німці не відрізняли її  від російської. Деякі вулиці назвали іменами представників ділових кіл, наприклад,  Розенцвайга, який мав кахельне виробництво, Балтіністера, який був найбільшим торговцем взуттям, Альта, Лангенана та ін.

Як і кожний новий володар, австрійська влада не могла не внести у топоніміку новопридбаного міста також назви, пов'язані з династією Габсбургів, видатними австрійцями. Так у Чернівцях з'явилися вулиці і площі, названі імена представників династії Франца, Карла, Франца-Йосифа І, Фердинанда, Рудольфа, Євгена, Марії-Терезії, Йосифа ІІ, Єлизавети, Стефанії, Софії, Кароліни, Габсбургів, Австрії тощо. А також відомих діячів австрійських чи навіть місцевих: Шварценберга, Радецького, Сівковича, Сплені, Енценберга, Бальша, Гогенлое, Кохановського, Клімеша, Лігоцького, Ротта, Мустаци, Барлеона, Крайового сейму та ін. Деяким вулицям були дані назви за іменами діячів європейської і місцевої культурної еліти: Шіллера, Бетховена, Гете, Федьковича, Шевченка, Емінеску, Гайдна, Францоза, Максимовича, Нойбауера, Воробкевича, Залозецького, Воляна, Томащука. Загалом за тих часів з майже 280 основних вулиць і площ Чернівців австрійці змінили чи дали зовсім нові назви більше ніж 40 відсоткам вулиць.

- Румуни, звісно, продовжили ці славні традиції?

- З встановленням влади королівської Румунії назви вулиць у Чернівцях значною мірою набули прорумунського забарвлення, що, загалом, є притаманним для завойованих чи анексованих територій. Замість багатьох попередніх назв в місті з'явилися вулиці Кузи-Води, Братіану, Цепеш-Води, французького генерала Бартелемі, того самого, що допомагав іноземцям оволодіти українськими землями, короля Фердинанда, Мігая Вітязу, площа Дечебала, "11 листопада", коли румунська армія вступила в Чернівці, до слова, нині вона називається "28 червня", тобто названа на честь дати коли Чернівці вперше стали радянськими, короля Кароля, Ніколая Йорги, Алба-Юлія, Янку Флондора, Богдана-Води, Секстіля Пушкаріу, на квартирі якого розроблявся проект захоплення Буковини, генерала Дрегеліни, Сучавська, Добружді, Тудора Флондора, Бухарестська, королеви Марії, Мірча-Води, Кишинівська, площа Возз'єднання, Олександра Доброго, площа Дачії, Румунська (раніше – Руська), генерала Задіка, який у 1918 році командував окупаційними військами, Штефана Великого, Петру Рареша та багатьох інших. Всього з 272 основних вулиць румунська влада замінила назви 65 відсотків з них. Зокрема, на 23 відсотки залишила давні назви вулиць і на 12 залишила назви, які вони отримали за часів Австрії.

- Від цього вражаючого переліку радянські володарі краю не залишили навіть сліду...

- За радянських часів назви чернівецьких вулиць змінили кардинально. У місті з'явилися вулиці, названі на честь комуністичних вождів, партійних і радянських діячів, усіляких радянських неологізмів, а також назв міст, морів, озер, річок колишнього СРСР.  З-понад 250 основних вулиць назви було замінено на 92 відсотках з них. Зокрема, 32 відсотки на російські, 7 – на назви союзних республік, 8 – на імена комуністичних діячів СРСР і зарубіжжя. Щоправда, 45 відсотків змін припало також на українські назви тодішньої УРСР.  Це назви українських міст, діячів, що, безумовно, було позитивом. Особливо порівняно з минулими часами. Попередніх назв залишилося лише 8 відсотків.

- І нарешті рідна українська влада виявилася в цьому плані, певно,  найскромнішою?

- У незалежній Україні змін зазнали лише 20 відсотків усіх вуличних назв. Решта 50 відсотків, які залишилися, це їх попередні українські радянські назви. Ще 30 відсотків – це чистий залишок тоталітарної доби. З них 25 відсотків – назви російських міст, діячів, а 5 відсотків – комуністичних діячів та пов'язаних з ними подій. І це за умови, що згідно з останнім переписом населення, українців у Чернівцях абсолютна більшість – майже 80 відсотків, росіян – 11,3, молдаван і румунів – 6,1 відсотка. Якщо рахувати більшу кількість сучасних чернівецьких вулиць, у тому числі з Садгорою, то нині 48 з них зберігають назви, походження  яких слід шукати в Росії. Наприклад, Амурська, Архангельська, Брянська, Іркутська, Каспійська, Саратовська, Томська. Так ніби місто знаходиться не в Україні, а в  Російській Федерації. Ще 31 вулиця названа на честь різних російських діячів Бєлінського, Мініна, Писарєва, Разіна, Пожарського... І це, зауважте, без всесвітньовідомих російських вчених, діячів культури Вавілова, Тімірязєва чи Горького, врешті радянських воєначальників часів Другої світової війни Ватутіна, Ковпака, так чи інакше причетних до України. Звісно, що їх імена в назвах вулиць можуть бути збережені. Нарешті 30 вулиць носять імена російських, українських і зарубіжних діячів комуністичного і робітничого руху. Артема, Бабушкіна, Лазо, Тольятті, Патріса Лумумби, Халтуріна, Загалом 109 назв. Підсумовуючи можна стверджувати: щонайменше 100 чернівецьких вулиць потребують нині  зміни назв.

- Вихід з прикрої ситуації є?

- Серед західноукраїнських міст у Чернівцях найгірше виконано колишній Указ Президента України про усунення символів тоталітарного режиму. Це гнітюче впливає на значну частину громадян України, мешканців міста, особливо молодь та зарубіжних гостей. У закордонних інвесторів, коли відвідують міста з такими назвами, трапляється, зникає всяке бажання щось в нього вкладати. Адже інвестори не впевнені, що сюди не повернуться комуністичні порядки. Рішення Чернівецької міської ради про мораторій на зміну назв вулиць міста мало не стільки фінансову складову, скільки передвиборну і було помилковим. Можливо, постане питання, а на які назви міняти? Перелік науковці не лише давно затвердили, але й передали його владі. В основу покладено принцип увічнення імен тих, хто бодай якось прислужився славі Чернівців, Буковини та українській справі. Наприклад, письменників, художників, архітекторів, які чимало зробили для Чернівців. Не обов'язково також хто знає як капітально робити ті нові аншлаги з назвами. Нехай спочатку це будуть написи на дешевих металевих смугах, а не емалеві таблички. Головне продемонструвати вибір.

 Розмовляв Юрій ЧОРНЕЙ, "ДОБА"