В нас надзвичайний або воєнний стан чи декілька слів про «правову проституцію»

В останні роки питання соціальних виплат тривожить чималу частину громадян України, котрі згідно цілої низки законів мають на них право. Як показує практика, лише в нашій країні гарантовані законом виплати необхідно додатково відсудити, а потім щей добитися виконання судових рішень.

Впродовж останніх шістнадцяти років законом про Державний бюджет України призупинялися та обмежувалися пільги й компенсації різним категоріям громадян. Конституційний Суд України (далі КСУ) неодноразово розглядав справи і приймав рішення, у яких визнавав окремі положення законів про Державний бюджет України щодо зупинення або обмеження пільг, компенсацій і гарантій такими, що не відповідають Конституції України (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004 (справа про зупинення дії або обмеження пільг, компенсацій і гарантій), від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання)). Проте, незважаючи на зазначені рішення Конституційного Суду України, ревізія законами про Державний бюджет України пільг, компенсацій і гарантій, яку започатковано у 1995 році, набула системного характеру.

9 липня 2007 року у праві N 1-29/2007 КСУ прийняв чергове рішення, де вказав, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таким чином, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин. Як наслідок КСУ визнав неконституційними ті положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», які обмежували, призупиняли, скасовували соціальні виплати чи встановлювали будь-який інший порядок та розмір їх виплати ніж той, що встановлений відповідними законами.

Такою категоричною була позиція КСУ у липні 2007 року. Проте настав грудень 2011 року, коли за п’ять днів до нового 2012 року КСУ приймає рішення у праві № 1-42/2011, де змінює свою позицію рівно на 180 градусів та визнає конституційним пункт 4 розділу VII „Прикінцеві положення“ Закону України «Про державний бюджет України на 2012 рік»,згідно якого виплати відповідно до законів „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи“, „Про соціальний захист дітей війни“, „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб“ здійснюються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

Може з 1 січня 2012 р. введено воєнний або надзвичайним стан, а ми ще не знаємо.

Своє грудневе рішення КСУ обґрунтовує тим, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Тут «високий суд» суперечить самому собі і просто лукавить, адже Конституція України забороняє приймати закони, які погіршують соціально-економічний статус громадян, тобто фактично законного способу скасування чи зменшення виплат немає.Проте вражає цинізм, до якого опустився КСУ, щоб хоч якось «відбілити» своє «новорічне» рішення. Зокрема, у мотивувальній частині вказано, що Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, враховує також положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави, а Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії“ констатував, що здійснення соціально- економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі „Кйартан Асмундсон проти Ісландії“ від 12 жовтня 2004 року.

Щоб повірити у подібне, необіхдно спочатку відключити елементарну логіку, а потім повінстю мозок. Безперечно, ст. 22 Загальної декларації прав людини пов’язує розмір  соціальних виплат з фінансовими можливостями держави, проте оцінка цих можливостей повинна відбуватися на стадії прийняття законів, а не під час їх реалізації. А зобов’язання держави за вже прийнятими законами повинні беззастережно виконуватися.

Цілком абсурдним є посилання КСУ на рішення Європейського суд з прав людини від 9 жовтня 1979 року у справі „Ейрі проти Ірландії“, де констатується, що «здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового». На перший погляд все нормально. Є таке рішення Євросуду. Проте, з його змісту випливає, що громадянка Ірландії Джоанна Ейрі тривалий час не могла розлучитися зі своїм чоловіком через відсутність коштів на судові витрати та оплату послуг адвоката в суді, а держава не надавала безоплатної правової допомоги. До Європейського суду з прав людини Д.Ейрі звернулася із скаргою на те, що її було позбавлено права на розгляд справи судом через відсутність у неї коштів. Абзац 2 пункту 26 вказаного рішення починається словами «Суд розуміє, що подальша реалізація соціальних та економічних прав здебільшого залежить від ситуації, особливо фінансової, яка склалася в даній державі». Ймовірно саме це речення КСУ трактував за констатацію факту. Але навіть по цій справі європейський суд прийняв рішення на користь Д.Ейрі.

А посилання КСУ на справу „Кйартан Асмундсон проти Ісландії“ від 12 жовтня 2004 року, де йдеться про «питання допустимості зменшення соціальних виплат», викликає просто нецензурну лайку. Але все по порядку. З обставин справи випливає, що К. Асмундсон у період з 1969 по 1978 р.р. працював моряком. У 1978 р. на борту траулера отримав травму, внаслідок якої не зміг продовжити працювати за вказаною спеціальністю. Втрата працездатності за спеціальністю «моряк» була оцінена у 100 % і з цього часу К. Асмундсон почав отримувати пенсію з Пенсійного фонду моряків. У 1992 р. в закон «Про пенсійний фонд моряків» внесено зміни, котрі встановили нову методику оцінки втрати працездатності, яка з цього часу почала визначатися як ступінь втрати загальної працездатності, а не здатності працювати за конкретною спеціальністю (моряк). У зв’язку із цим К. Амундсен перестав отримувати пенсію. У даному випадку Європейський суд зазначив, що запровадження нового пенсійного законодавства викликане законною потребою вирішити фінансові проблеми Пенсійного фонду моряків. Дані зміни ґрунтуються на об’єктивному критерії – оновленій медичній оцінці втрати особою працездатності.

Проте у даному випадку скасування та зменшення соціальних виплат стали наслідком внесення змін в пенсійне законодавство, все це відповідало національному законодавству країни, і до нашого «новорічного» рішення не мають жодного відношення. До речі, у праві «Кйартан Асмундсон проти Ісландії“ Європейський суд також прийняв рішення на користь заявника, але там є інші нюанси, які до нашого випадку не мають відношення. Існують сотні рішень Євросуду по так званих соціальних справах, де у кожному випадку вимоги заявника задовольняються.

За останні 16 років вітчизняні парламентарі у галузі соціального захисту населення прийняли низку відверто популістських законів, чим загнали державу Україна у глухий кут. Щось змінити законним шляхом тут не можливо. Наша Конституція (ч. 3 ст. 22) забороняє приймати нові закони або вносити зміни до чинних, якщо це призведе до звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Єдиний можливий вихід – прийняття нової Конституції. Але це вже з області фантастики. Прикро, що така поважна державна інституція як Конституційний Суд України став на шлях віроломства. Так знущатися над собою може дозволити тільки населення, народ би цього не допустив.

Василь Швидейко.
(Прихильник ПП «Громадянська позиція»).